Суворий режим у національних парках Африки

Володимир Борейко, КЕКЦ

 

У більшості країн світу, де немає системи суворих заповідників, національний парк – це найвища форма охорони природи, де взагалі виключається будь-яка господарська діяльність, і дозволені лише туризм та наукові дослідження. Це більшість країн Африки, Латинської Америки, Південної та Південно-Східної Азії. Важко уявити, наприклад, такі відомі національні парки, як Серенгеті в Танзанії, Цаво в Кенії або Казіранг в Індії, де були б господарські зони, як і важко уявити будь-який з національних парків бразильської або перуанської Амазонії, де велися б рубки тропічних дощових лісів, заради збереження яких (і насамперед від рубок) ці парки були створені . Будь-яка господарська діяльність у цих парках виглядала б абсурдом.

У національних парках Африки підтримується суворий заповідний режим. Незважаючи на те, що в саванових національних парках Східної та Південної Африки розвинена мережа ґрунтових доріг для туризму (спостереження за тваринами з джипів та їх фотографування), та деяка туристична інфраструктура у певних місцях (бунгало, кемпінги тощо), дані парки є дикими територіями з незайманою природою, великою кількістю диких тварин, збереженням балансу між копитними і хижаками та стосунків «хижак-жертва», що  можливе лише на великих незайманих територіях без антропогенного втручання та впливу. Так, у найвідомішому парку Африки – Серенгеті (1,4 млн. га), незважаючи на «фотографічний» туризм (що є «м’яким» та пізнавальним), зберігається незаймана природа на всій території, з екосистемами, яким 1 млн. років, з найбільшою кількістю великих ссавців у світі. Це пояснюється тим, що відвідування обмежене лише дорогами для туризму та їхня мережа передбачена таким чином, щоб основна частина території залишалася дикою та без відвідувачів (половина території парку взагалі бездорожня). Останнім часом практикуються і піші походи з гідами (як і в багатьох парках Африки), щоб отримати «досвід дикої природи», але вони обмежені самими дикими умовами бездорожньої савани. Але головне, що зберігає дику природу Серенгеті, як і інших «класичних» парків Африки та інших континентів – це принцип невтручання та відсутність господарської експлуатації (і за умови контрольованого, правильно організованого та безпечного туризму). Екосистеми Серенгеті вважаються одними з  найдавніших і непорушених, підтримуються в дикому стані, тому мають статус не тільки національного парку, а й території Wilderness (I-b) (попри моторизований доступ туристів, але це специфіка «саванових» парків Африки).

Часто можна чути помилкову думку, що поліфункціональність національних парків дозволяє, відповідно до їх функціонального зонування, проводити ті чи інші форми господарської діяльності на їх території. Але насправді в класичних національних парках Африки немає господарських зон, а їх функціональне зонування спрямоване на обмеження та регулювання потоку відвідувачів, щоб захистити дику природу. Візьмемо, наприклад, найвідоміші й одні з найбільш відвідуваних національних парків Африки – Серенгеті в Танзанії (від 100 тис. до 300 тис. відвідувачів на рік) та Крюгер у ПАР (понад 1,2 млн. відвідувачів на рік). Відразу слід сказати, що зонування проведено лише в тих НП Африки, де є план управління, до яких і належать Серенгеті та Крюгер (більшість національних парків Африки не зоновані). Дані парки охороняють дику природу в незайманому стані з високим рівнем біорізноманіття та найбільшою кількістю великих ссавців в Африці. Ще одна особливість подібних парків, розташованих у саванах – це мережа ґрунтових доріг на їхніх територіях та моторизований доступ відвідувачів, щоб із джипів спостерігати за дикими тваринами та їх фотографувати.

«Фотографічний туризм» – головний напрямок рекреації в НП Африки і належить до туризму з «м’яким» впливом. Але розвинена дорожня мережа, великий потік відвідувачів та об’єкти туристичної інфраструктури (бунгало, табори тощо) у певних місцях парку ставлять перед національними парками складне завдання збереження первинних екосистем у незайманому та дикому стані. Це завдання в НП Африки успішно вирішує зонування території парку, спрямоване виключно на регулювання туризму та забезпечення захисту дикої природи.

НП Серенгеті (1476300 га) має наступне зонування:

High Use Zone – зона високого (інтенсивного) використання – 23% території парку. Ця зона є центром активності відвідувачів, має найгустішу дорожню мережу і містить туристичну інфраструктуру.

 

Low Use Zone – зона низького використання – 42% території. Найменша кількість  ідвідувачів та обмежена дорожня мережа. Мета цієї зони – низька частота контакту між відвідувачами (щоб не зустріти в одному місці інших туристів та їх джипів) та максимальна можливість для самотності та ексклюзивного перебування у дикій природі.

 

Wilderness Zone – зона дикої природи – 35% території. Найважче доступна частина парку з дуже обмеженою дорожньою мережею (тільки для патрулювання території охороною парку) та відсутністю інфраструктури. Це зона з мінімальним впливом. Заборонено автомобільний доступ до парку для відвідувачів та спостереження за тваринами джипів. Немає стежок. Дозволено лише піші походи (бекантрі-походи) з гідом та в склад групи не більше 8 осіб – піші сафарі. Маршрути та місця кемпінгу – довільні. Кемпінг в одному місці – не більше чотирьох ночей. Мета цієї зони – максимальний захист дикої природи та «досвід дикої природи» для відвідувачів.

 

Таким чином, у НП Серенгеті зони Wildernessі низького впливу, де дика природа схильна до найменшого впливу з боку людини, займають більшу частину території парку – 77% його площі (що відповідає критеріям МСОП для категорії «національний парк»). Це дозволяє зберігати територію парку в дикому стані, незважаючи на відносно високу відвідуваність.

У НП Крюгер (1 948 500 га) зони дикої природи (Wilderness, Remote, Primitive) з низьким рівнем впливу та «досвідом дикої природи» займають 87% території парку, в тому числі57% території парку – зони без  моторизованого доступу та без інфраструктури (включаючи нерозвинену та бездорожню Wilderness Zone – 45% території парку). І лише 13% території парку – зони відпочинку: з високою та низькою інтенсивністю рекреаційні зони з високою щільністю відвідувачів, розвиненою  інфраструктурою та мережею доріг).

Резюмуючи все вищесказане, можна сміливо стверджувати, що в основі багатьох природних територій Африки, що суворо охороняються, – категорій I-a, I-b і II МСОП, лежить концепція Wilderness – захисту дикої природи в природному стані без втручання людини в природні процеси.

26.09.2024   Рубрики: Борьба за заповедность, Новости