Суверенітет і протекторати для дикої природи

Володимир Борейко, КЕКЦ

 

 

В даний час ділянки дикої природи охороняються в різних країнах. Так, в Україні дика природа охороняється в об’єктах природно-заповідного фонду: заповідниках, національних природних парках, заказниках, пам’ятках природи, в Польщі та Німеччині – в національних парках і заповідниках, в США та Австралії – в національних парках і спеціальних територіях дикої природи, останні створюються згідно зі спеціальним Законом про дику природу (1).

Разом з тим аналіз природоохоронного законодавства ряду країн показує, що існуючі територіальні форми охорони дикої природи все ж розраховані не стільки на охорону дикої природи заради неї самої, скільки на потреби людини (відпочинок, наука, обмежене господарське використання природних ресурсів) (2,3). У зв’язку з чим на цих охоронюваних для дикої природи територіях час від часу відбувається вторгнення людини в дику природу і її природні процеси (відстріл хижаків, боротьба з короїдами тощо), що завдає їй шкоди.

 

Тому потрібно думати про нову, більш радикальну ідеологію охорони дикої природи і нові, більш ефективні форми заповідних територій для дикої природи.

Сучасний канадський екофілософ Ден Хоулі зовсім недавно, в 2022 р. в американському журналі «Екологічна етика» опублікував статтю «Протекторати для диких тварин», в якій підняв питання про створення протекторатів (на зразок сучасних держав) для диких тварин і суверенітету для диких тварин (4). Взявши за основу його ідею, ми будемо говорити в цілому про екологічну спільноту дикої природи, до якої входять як дикі тварини, так і інші її елементи — дикі рослини, ґрунт, скелі, водойми тощо.

Позиція, яку я відстоюю слідом за Деном Хоулі, полягає в тому, що території, де існує дика природа, це її територія, а не наша. Тому рішення, які повинні прийматися щодо дикої природи, повинні безперешкодно враховувати її інтереси, і не прийматися виключно з метою задоволення людських інтересів. Тому дика природа як спільнота повинна розглядатися як така, що має права на свою територію і на невтручання, щоб захистити здатність дикої природи до процвітання і захистити її від людських помилок.

У зв’язку з цим дикій природі повинен бути наданий суверенітет і право жити в своїх державах-протекторатах. Автор абсолютно справедливо пише, що основна мета суверенітету – це захист автономії як засіб процвітання спільноти (4).

Суверенні держави керують своїми власними справами і забезпечують захист своїх членів. Зрозуміло, що спільнота дикої природи не може керувати своєю суверенною державою і захищати її. Разом з тим, на думку Дена Хоулі, набагато більш підходящою в нашому випадку виглядає модель протекторату або охоронюваних держав. Такі форми відносин існують між великими державами і міні-державами. Міні-держави передають великим державам права на свій захист і т.д. Як приклади можна навести Сан-Марино, острови Кука, Республіку Маршалові Острови та ін.

Дикій природі необхідна певна форма представництва через посередників в особі людей для надійного захисту своїх інтересів. Крім того, дикій природі будуть потрібні представництва і на міжнародному рівні, де її під охорону братимуть міжнародні організації, які захищатимуть держави дикої природи від шкоди, заподіяної людиною.

У нашому випадку держава людей, виходячи з колективних зобов’язань перед дикою природою, буде брати під свою охорону міні-держави-протекторати дикої природи і забезпечувати їх охорону, виходячи з інтересів дикої природи.

 

 

Література

1. Борейко В.Е., 2018, Охрана дикой природы в Украине и мире, К., КЭКЦ, Логос, 80 с.

2.  Борейко В.Е., 2003, Современная идея дикой природы, Издание второе, доп., К., КЭКЦ,  Логос, 208 с.

3.  Закон України « Про природно-заповідний фонд України»

4. Hooley  Dan , 2022,Wild Animal Protectorates, Environmental Ethics,Volume 44, Number 4 (Winter 2022): 313–330

 

14.02.2026   Рубрики: Борьба за заповедность, Новости, Права природы и их лоббирование, Современная идея дикой природы