З назви «національний природний парк» в Україні необхідно прибрати слово «природний»

Володимир Борейко, КЕКЦ

 

Слід вилучити з назви «національний природний парк» в Україні слово «природний». Національний парк відноситься до природних територій, що суворо охороняються. Відповідно до класифікації МСОП, національний парк – це II категорія природних територій, що охороняються, найбільш сувора після природних заповідників (категорія I).  Класичний національний парк за критеріями МСОП має включати зону невтручання у природні процеси – не менше ніж 75% від загальної площі парку.

Зовсім інша річ природний парк. Це V категорія ОПТ за класифікацією МСОП – «ландшафт», що охороняється, з набагато менш суворим режимом захисту, ніж для національного парку. Природний парк у Європі має на меті примирити захист природи та людську діяльність у вигляді сталого природокористування з дотриманням усіх екологічних норм.

У сильно освоєній Європі, де окремі природні ділянки чергуються із сільгоспугіддями, культурним ландшафтом та поселеннями людей, природний парк є досить поширеною формою ОПТ. Його основне завдання – збереження характерних європейських природних та культурних ландшафтів (у їхньому поєднанні) на великих площах. На території природних парків накладаються ділянки мережі  Natura 2000, яка добре поєднується з цією категорією ОПТ, слугує додатковим захистом для видів та ключових місцеперебування. У природних парках можуть зберігатися ділянки недоторканої дикої природи як окремих резерватів чи зон суворої охорони. Але, загалом, природні парки, як категорія V МСОП, не  є суворо охоронюваними територіями і управляються у вигляді активної охорони, тобто за допомогою втручання людини у природні процеси. Це категорія ОПТ із стійким природокористуванням, і тому природний парк не слід плутати з національним парком. На жаль в Україні, національні парки мають назву «національний природний парк». Це спроба поєднати несумісне – дві діаметрально протилежні категорії територій, що охороняються.

А саме, національний парк, де на більшій частині території мають підтримуватись природні природні процеси без втручання людини, та природний парк, у якому основний акцент робиться на активне управління шляхом втручання людини, а збереження поєднується із стійким природокористуванням. До того ж, природний парк більшою мірою призначений для рекреації, ніж національний парк, в якому туризм займає підлеглу роль по відношенню до головного його завдання – збереження природи.

У 1992 р., коли в Україні було прийнято Закон  «Про природно-заповідний фонд України», якісь хитруни вирішили схрестити «коня та трепетну лань», – національні парки як категорію суворої охорони природи з природними парками як категорією слабкої охорони природи. В результаті з’явився пост-радянський виродок, гібрид компромісів, український варіант національного парку, по суті мало  на справжній національний парк схожий. Це дозволило зробити в українських національних  природних парках величезну господарську зону та дуже маленьку  заповідну зону. В результаті багато українських національних  природних парків як були раніше лісгоспами, так і лісгоспами і є, вже отримавши статус «національного природного  парку».

Часто НПП в Україні сприймаються насамперед як рекреаційні території, а їхня поліфункціональність – як можливість здійснення тієї чи іншої господарської діяльності у поєднанні з «охороною біорізноманіття». Але це докорінно помилкове уявлення про національний парк, при цьому цілком відповідне визначенню «природного парку» (V категорія МСОП).

Саме природні парки Європи найчастіше відвідують делегації з України з метою перейняти досвід управління для національних природних парків України, що створює недоліки та неточності у природоохоронній концепції України, переносячи досвід управління європейських природних парків V категорії на національні парки України, які мають мати статус ІІ категорії , тим самим орієнтуючи велику частина природоохоронних територій України розвиватиметься у нижчу природоохоронну категорію. І це, незважаючи на те, що в Україні і так багато природоохоронних територій категорії V – регіональних ландшафтних парків (РЛП). У національних природних парках України зона суворої охорони (заповідна зона) займає в середньому 10-20% від загальної площі парку (тільки в деяких НПП вона більше 20-30%, а в деяких не перевищує 1-7%). На решті території НПП (а це в середньому 80-90% території), куди входять рекреаційна та господарська зони, допустима та проводиться лісогосподарська діяльність з різними типами рубок лісу та інші форми використання території та втручання людини у природні процеси. При цьому, господарські зони та території без вилучення (які належать іншим природокористувачам) займають значну, або навіть більшу, частину території парків і практично не відрізняються від територій, що не охороняються.

Тому, загалом, національні парки України мають слабкий природоохоронний режим та не відповідають вимогам та критеріям МСОП, які прийняті для

категорії «національний парк» .Такий режим функціонування НПП України не дозволяє їм виконувати природоохоронну функцію, покладену на них, і насамперед щодо збереження екосистем у природному стані. При цьому заповідники теж більше не створюються. Якщо це не змінити, Україна згодом втратить природні ділянки в незміненому стані, і їх уже неможливо буде відновити в майбутньому.

15.09.2024   Рубрики: Борьба за заповедность, Новости