Мисливці винні в поширенні сказу серед диких тварин

Володимир Борейко, КЕКЦ

 

Сказ – це хвороба, збудниками якої є віруси. Її переносниками є мишоподібні гризуни. Найчастіше сказ вражає лисиць, до 40%, а також бродячих собак і єнотоподібних собак. У європейських країнах ця хвороба практично ліквідована за допомогою розкидання в дикій природі спеціальних приманок з вакциною. Найвагомішою в боротьбі з сказом є пероральна вакцинація проти сказу (ORV) – спосіб імунізації диких хижих тварин шляхом розкидання вакцинованих приманок. Це передбачає поширення приманок, що містять пероральну вакцину, в районах, де присутній сказ. Тварини споживають приманки і отримують імунітет проти вірусу, створюючи колективний імунітет по всій популяції.

Однак в Україні цей спосіб ігнорується. Навпаки, все робиться для того, щоб сказ серед диких тварин поширювався. І в першу чергу в цьому зацікавлені мисливці, які використовують сказ як привід для можливості постріляти в заборонений для полювання період. Саме завдяки їм сказ в Україні серед диких тварин існує і вони роблять для цього все можливе.

 

1. Мисливці відстрілюють вовка, який є природним регулятором чисельності головних переносників і розповсюджувачів сказу – мишоподібних гризунів, лисиць і собак

 

Самі вовки хворіють на сказ дуже рідко – менше 1%. Скільки в Україні скажених вовків? – З таким питанням ми звернулися до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, звідки незабаром отримали відповідь (від 23.01.2013 р. № 15-9-1-20/740) за підписом т.в.о. директора Департаменту О.Вержиховського. У 2011 р. в Україні виявлено 1262 випадки захворювання тварин на сказ. З них лисиць – 543, собак – 270, кішок – 398, великої рогатої худоби – 123, дрібної рогатої худоби – 21, свиней – 1, коней – 3, вовків – 2 (тобто 0,16%).

У 2012 р. в Україні виявлено 1727 випадків захворювання тварин на сказ, з них лисиць-739, собак-357, кішок-548, великої рогатої худоби-204, дрібної рогатої худоби-25, свиней-, коней-7, вовків-11 (тобто 0,6%) .

Тому всі розповіді жовтих ЗМІ, мисливців і лісників, що, нібито, скажені

вовки «закусили» всю Україну, є нахабною брехнею.

Слід підкреслити, що вовк якраз є важливою природною підмогою в боротьбі з сказом. Він поїдає велику кількість основних розповсюджувачів сказу – мишоподібних гризунів, лисиць, бродячих собак, єнотоподібних собак і вовкособачих гібридів. Там, де в дикій природі мешкає вовк, чисельність лисиць невисока і випадки сказу серед лисиць незначні. На думку вчених, винищення вовків тільки погіршує епідеміологічну ситуацію щодо сказу. Причина полягає в тому, що вовк – природний конкурент лисиці. Присутність вовка завжди пригнічує популяцію лисиці. При відстрілі вовка, популяція лисиці збільшується, і, як наслідок, збільшуються випадки сказу. Аналогічна ситуація з безпритульними собаками. За даними зоологів, один вовк в середньому за рік поїдає 13 лисиць і 10 єнотоподібних собак. Це якраз ті види диких тварин, які найчастіше за інших хворіють на сказ. Тобто вовк – головний інструмент боротьби зі сказом у природі.

Однак саме вовків мисливці вважають своїм головним ворогом і відстрілюють у першу чергу. Таким чином мисливці сприяють поширенню сказу в Україні.

 

2. Мисливці сприяють розвитку сказу шляхом збільшення кількості підранків під час відстрілу лисиць і вовків.

 

Під час відстрілу вовків і лисиць мисливцями під виглядом «боротьби» з сказом залишається багато підранків, до 30%. Ці поранені і ослаблені тварини частіше за здорових заражаються сказом і стають в найближчому майбутньому потенційними розповсюджувачами сказу. Тобто мисливці своїми відстрілами ще більше збільшують кількість скажених диких тварин.

 

 

3. Мисливці навмисно в боротьбі зі сказом не використовують найефективніший метод – приманки з вакциною проти сказу.

 

З точки зору здорового глузду, мисливці перші повинні бути зацікавлені у вакцинації диких тварин за допомогою приманок. Однак нам невідомий жоден випадок, щоб мисливці десь в Україні розкидали по лісах і полях вакциновані приманки. Навпаки, вони борються проти вірусу сказу за допомогою куль, що є дурістю і підтвердженням їх зацікавленості в розвитку сказу серед диких тварин.

 

4. Мисливцям необхідний постійний фактор сказу як привід для можливості полювання в немисливський сезон

 

Без фактора сказу мисливці будуть позбавлені можливості полювати (та й браконьєрити) в немисливський сезон: зима, весна, початок літа. Тому вони будуть всіляко чинити опір ефективній боротьбі зі сказом за допомогою пероральної вакцинації.

22.12.2025   Рубрики: Нет - спортивной охоте!, Новости, Охрана волков