Концепція охорони дикої природи ( Wilderness). Основні засади

Володимир Борейко, КЕКЦ

 

Концепція охорони дикої природи (Wilderness) – це концепція невтручання. Ключова особливість дикої природи – природні процеси. Саме визна-

лення «дика природа» походить від поняття «дикості», тобто того, що не

контролюється людьми. Збереження не тільки всього природного комплексу та його окремих компонентів, а й захист самих природних природних процесів, без втручання та контролю з боку людини – це те, що кардинально відрізняє територію Wilderness (I-a, I-b, II МСОП) від ОПТ з керованим режимом, при якому  втручання у природні процеси та регуляційні заходи ніколи не дозволять  зберегти природу у природному, дикому стані. Дика природа не потребує нашої допомоги та якихось регуляційних заходів.

Найкращий спосіб допомогти природі – дати їй спокій! Дати можливість спонтанним еволюційним процесам протікати природно та безперешкодно! Не втручатися, нічого не змінювати, не перебудовувати, не намагатися нічого покращити або створити штучним чином подобу реконструкції. Природа самодостатня, навіть якщо сильно порушена.

Принцип невтручання дозволяє природним силам саморегуляції  відновлювати порушені екосистеми до природного стану. Для цього потрібен лише час. Все, що відбувається у дикій природі, побудовано за принципами доцільності і регулюється природними процесами. Пожежі природного походження, вітрували, спалахи чисельності короїда – все це частина природної динаміки, механізмів саморегуляції. Природа завжди саморегулюється, якщо їй у це не заважати. Недарма, в національних парках Німеччини, де більшість їх території управляється як Wilderness, принцип невтручання поставлений на чільне місце, а саме бачення НП – це прагнення до незайманої природи. Головна мета національних парків Німеччини – безперешкодний розвиток природи! Ось головні девізи різних національних парків Німеччини: «Природа має залишатися самою собою» (головний принцип всіх національних парків Німеччини) , «Дозволити природі йти своїм еволюційним шляхом», «Дозволити природі залишатися у своєму природному стані». Все це відображає суть принципу невтручання та захисту природних еволюційних процесів дикої природи, що є відправною точкою в політиці управління націоними парками Німеччини.

Основні зони багатьох національних парків Європи (насамперед Німеччини та Австрії), а також окремо взяті заповідники I-a та I-b, які управляються як території Wilderness, часто звуться як «зона невтручання». Ще однією  головною особливістю територій дикої природи є відсутність доріг та

моторизованого доступу на землі Wilderness. Адже, щоб знищити територію дикої природи, достатньо почати будувати дороги. Тому, Wilderness завжди вважається “бездорожньою областю”. І, нарешті, Wilderness – це територія без цивілізації та антропогенного розвитку, у тому числі без сучасної інфраструктури, а також без будь-якої господарської діяльності. Зони дикої природи завжди є «нерозвиненою областю». Таким чином, незалежно від того, до яких із категорій ОПТ із суворим захистом (I-a, I-b або II МСОП) належить територія Wilderness, вона має такі ключові характеристики: зона невтручання, нерозвинена область та бездорожня область. Всі вони характеризують дику природу в природному стані та надалі спрямовани на підтримку цього стану.

В даний час основний акцент у природоохоронній діяльності змістився у бік збереження біорізноманіття планети. Міжнародні неурядові  природоохоронні організації стверджують, що збереження біологічної різноманітності є головним завданням глобального збереження природи. Із цим не можна не погодитися. Але збереження біорізноманіття безпосередньо  пов,язано  зі збереженням дикої природи. Немає біорізноманіття без дикої природи! Природні природні екосистеми в непорушеному стані мають складну структуру і мають найбільшу біологічну різноманітність. Природний ліс з природною структурою та складними екологічними зв’язками завжди багатший у біологічному відношенні, чим штучно керований і тим більше посаджений ліс. Карпатські праліси в заповідниках завжди мають більшу біорізноманіття, ніж керовані ліси в лісгоспах. Це очевидний факт. Штучне «підвищення біорізноманіття» шляхом лісогосподарських заходів або за допомогою інших методів «управління» екосистемами» – не більше ніж фарс. Щоб максимально зберегти біологічну різноманітність планети, необхідно якнайбільше захистити від деградації та руйнування територій дикої природи на Землі. Для цього створюючи якомога більше територій, що суворо охороняються, з повним захистом.

Таким чином, концепція дикої природи (Wilderness) є  універсальним принципом і самою суттю охорони навколишнього середовища: разом із захистом дикої природи дозволяє захистити рідкісні види від зникнення та зберегти біорізноманіття. Тому, в деяких країнах термін “Wilderness” має ще й юридичне значення, як земля,де антропогенний розвиток заборонено Законом. У США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ПАР території дикої природи захищені на законодавчому рівні як окрема категорія територій, що охороняються (самостійна або у складі національних парків та інших ОПТ). Це території, які повністю або взначною мірою були змінені діяльністю людини, й у яких природні процеси діють без втручання людини. Вони, як правило, відповідають категорії I-b МСОП, де заборонені: моторизований доступ та будь-яке розвиток. Важливо те, що термін «дика природа» у цих країнах закріплений юридично

законодавчому рівні. Фонд Wild, що йде в авангарді руху Wilderness у світі, визначає території дикої природи у двох головних аспектах: вони мають бути біологічно непошкодженими та юридично захищеними.

23.09.2024   Рубрики: Борьба за заповедность, Новости, Современная идея дикой природы