Чому українські національні парки одні з найгірших у світі
Володимир Борейко, еколог
Відповідно до класифікації Міжнародного союзу охорони природи ( МСОП), національний парк – це II категорія природних територій, що охороняються, найбільш сувора після природних заповідників (категорія I). Класичний національний парк за критеріями МСОП має включати зону невтручання у природні процеси – не менше ніж 75% від загальної площі парку.
У національних природних парках ( НПП) України зона суворої охорони (заповідна зона) займає в середньому 10-20% від загальної площі парку (тільки в деяких НПП вона більше 20-30%, а в деяких не перевищує 1-7%). На решті території НПП (а це в середньому 80-90% території), куди входять рекреаційна та господарська зони, допустима та проводиться лісогосподарська діяльність з різними типами рубок лісу та інші форми використання території та втручання людини у природні процеси. При цьому, господарські зони та території без вилучення (які належать іншим природокористувачам) займають значну, або навіть більшу, частину території парків і практично не відрізняються від територій, що не охороняються.
Тому, загалом, національні парки України мають слабкий природоохоронний режим та не відповідають вимогам та критеріям МСОП, які прийняті для
категорії «національний парк» .Такий режим функціонування НПП України не дозволяє їм виконувати природоохоронну функцію, покладену на них, і насамперед щодо збереження екосистем у природному стані. При цьому заповідники теж більше не створюються. Якщо це не змінити, Україна згодом втратить природні ділянки в незміненому стані, і їх уже неможливо буде відновити в майбутньому.
Фіктивні заповідні території нерідко входять в українські національні природні парки та регіональні ландшафтні парки. Як яскравий приклад абсурду та дискредитації заповідної справи можна навести створення найбільшого за площею в Україні та одного з найбільших у Європі національного природного парку «Подільські Товтри» у Хмельницькій області. Його площа становить 261,3 тис. га. Однак у гонитві за гігантоманією при організації парку в 1996 р. були допущені великі помилки. По-перше, до парку повністю включили два адміністративні райони Хмельницької області – Кам’янець-Подільський та Чемеровецький та частково – Городоцький. А це означає, що до національного парку автоматично увійшло близько 210 сіл, дороги, 33 відкриті кар’єри загальною площею близько 817 га, а також рілля (близько 50 % території парку займають орні поля, де орють, сіють, використовують гербіциди та збирають урожай). Окрім цього у парку знаходяться й великі промислові підприємства – Кам’янець-Подільський цементний завод, Довжицький спиртовий завод та ін.
Внаслідок такого безвідповідального підходу заповідна зона парку складає всього 3,5 тис. га або 1,3% території парку, зона регульованої рекреації – 17,4 тис. га або 6,6% площі парку. Натомість господарська зона парку складає 240 тис. га або 91,8% площі парку. При цьому парку належить всього 4,5 тис. га території або 1, 7% парку.
Для порівняння, в національних парках США, Канади, Індії, Швейцарії, багатьох країнах Африки заповідна зона займає 75-99% площі, в Європі – 50%, в Україні – близько 20%. Слід також мати на увазі, що у багатьох українських національних парках заповідна зона не становить єдиного цілого, а розосереджена територією парку невеликими ділянками («Голосіївський», «Сколівські Бескиди» та ін.). Що ще більше зменшує її екологічне значення. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території національних парків повинні мати «особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.» . Проте яку «особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність» мають кар’єри, що діють,
цементний завод, села, дороги чи ріллю? Там ведеться звичайна господарська діяльність і про якусь там «заповідність» смішно говорити.
Відбувається розмивання меж заповідних об’єктів, девальвація поняття заповідності. Якщо цілі райони Хмельницької області з них населеними пунктами та промисловими об’єктами можна включати до національного парку, і ця територія де юре вже називається «заповідною», то може виникнути бажання включити до «заповідного» фонду взагалі всю територію України. Заповідність – це завжди заборона будь-якої господарської діяльності. За визначенням не може бути заповідним завод або орне поле. Це такий самий абсурд як «гарячий сніг» або «многодітна дівчина».
Необхідно також ліквідувати саме юридичне поняття «господарська зона» у національних парках та регіональних ландшафтних парках, внісши для цього зміни до Закону України « « Про природно-заповідний фондУкраїни». Господарські зони у цих категоріях об’єктів ПЗФ- це відрижка радянської доби, це справжній «троянський кінь» у заповідній системі, що дозволяє легалізувати порушення заповідного режиму. У США чи Канаді, наприклад, де національні парки діють вже понад 100 років, жодних господарських зон немає.
Слід також вилучити з назви «національний природний парк» в Україні слово «природний». У 1992 р., коли в Україні було прийнято Закон «Про природно-заповідний фонд України», якісь хитруни вирішили схрестити «коня та трепетну лань», – національні парки як категорію суворої охорони природи з природними парками як категорією слабкої охорони природи. В результаті з’явився пострадянський виродок, гібрид компромісів, український варіант національного парку, по суті мало на справжній національний парк схожий. Це дозволило зробити в українських національних природних парках величезну господарську зону та дуже маленьку заповідну зону. В результаті багато українських національних природних парків як були раніше лісгоспами, так і лісгоспами і є, вже отримавши статус «національного природного парку».
Приклад-Яворівський національний парк , де в Літопису природи за 2024 р. сказано:» Виконання природоохоронних заходів, зокрема рубок формування та оздоровлення лісів складає основу господарської діяльністі Яворівського НПП. Протягом 2024 р. проведено рубок ( вибірково-санітарні рубки) на площі 65,64 га та вилучено 954,485 м.3 деревини, із них ліквідної 683,485 м.3 «.
Тобто керівництво парку, яке є лісниками, називає рубки “природоохоронними” заходами, що і є основою господарської діяльності парку. Тобто знищення заповідного лісу сокирою воно вважає”охороною природи”. Сказано чітко і цинічно.
І ще. Незрозуміло, як це при рубанні сухих і хворих дерев (у чому полягає завдання вибіркових санітарних рубок) вийшло дві третини ліквідної деревини? Ліквідна деревина – це та частина деревини, яку можна використовувати в господарських цілях. Тобто це звичайний обман, коли лісники під виглядом санітарних рубок рубають здорові дерева, щоб потім продати хорошу ліквідну деревину.
Проте маленькі заповідні зони, псевдо-заповідні території НВП, некомпетентність з боку керуючих органів – Держлісогенство України та Державне управління справами (ДУСя), яким підпорядковується низка українських національних парків-це ще пів біди.
На жаль, українські національні парки одні з найгірших у світі, оскільки в них поширене таке згубне явище як масове комерційне використання у промислових масштабах природних ресурсів-лісу, сіна, очерету, ягід, грибів, лікарських рослин, риби, а також випасання худоби та полювання під виглядом селекції.
Ще українські національні парки душить корупція. Корупційна схема, створена у національних парках приблизно за часів Януковича, діє приблизно так. Практично кожен новий міністр Міндовкилля розглядає національні парки та заповідники як власний гаменець. Він приходить зі своєю командою, в якій є так звані «смотрящие» і «решали», як правило вихідці з поліцейського, прокурорського або бандитського середовища. Ці « смотрящие « викликають до себе директорів національних парків і заповідників і оголошують їм про необхідну суму щомісячних «заносів». Якщо директор чинить опір, то він не проходить атестацію. Якщо він згоден, то залишається на своєму бойовому посту. У себе в національному парку він викликає начальника наукового відділу парку і ставить перед ним завдання писати необхідні «наукові» обґрунтування на отримання від Міндовкілля все нових лімітів на заготівлю лісу, грибів, ягід, сіна, очерету, ловлю риби і відстріл диких тварин. Якщо начальник наукового відділу чинить опір, його відразу змінюють, як, наприклад, вчинив директор Ужанського національного парку Біркович, який вигнав з парку керівника наукового відділу І.Кваковську за те, що вона чинила опір його наказу збільшувати в парку рубки.
Особливо жорстко розправляються з незадоволеними в Державному управлінні справами Офісу Президента (ДУС). Конкретний приклад – колишній директор національного парку Синегора в Івано-Франківській області. Керівництво ДУСу ламало його через коліно, змушуючи всіма правдами і неправдами збільшити заготівлю лісу під виглядом прохідних рубок. Той чинив опір як міг. Навіть, як розповідають злі язики, він приїхав в ДУСю лаятися з самим керівником ДУСу – Ігорем Васильовичем Лисим. За що потім був звільнений.
Також звільнення спіткало і колишнього атошника-директора національного парку Білоозерський. Той провинився тим, що демонтував у парку понад 40 мисливських вишок, які там залишилися ще з часів Кучми . Замість того, щоб розвивати полювання для обраних під виглядом «селекційного відстрілу», як це робиться в інших дусінських національних парках – Азово-Сивашському та Заліссі. За що був звільнений нібито «за прогули».
Давайте порівняємо це болюче питання для українських національних парків як видача лімітів на комерційне користування у промислових масштабах природними ресурсами з американськими національними парками. Дані лімітів українськими національними парками даються на середину 2020-х років.
Служба національних парків США, згідно з вимогами, викладеними в основному документі, що регламентує їх роботу-«Директиви про менеджмент національних парків. Політика управління системою», своїм головним завданням вважає охорону та захист природних ресурсів, природних процесів, систем та цінностей національних парків у незмінному стані, а ні заготівлю природних ресурсів. (1).
Заготівля лісу
В українських національних парках щороку заготовляється близько 700 тис. куб. м деревини на площі близько 40 тис. га, що дорівнює площі 4 національним паркам Бузький Гард. Щорічно рубається до 2 млн. дерев. Разом із заказниками у національних парках заготовляється 1 млн. куб. м деревини, що складає 1/10 усієї заготівлі деревини в Україні.
У національних парках США заготівля деревини не ведеться.
Заготівля тростини
В українських національних парках щорічно заготовляється близько 18 000 тонн тростини.
У національних парках США заготівля тростини не ведеться.
Заготівля сіна
В українських національних парках щороку заготовляється близько 840 тонн сіна.
У національних парках США заготівля сіна не ведеться.
Заготівля сіна, ягід та лікарських рослин
В українських національних парках щорічно заготовляється близько 220 тонн ягід, 130 тонн грибів та 0,4 тонни лікарських рослин.
У національних парках США заготівля ягід, грибів та лікарських рослин не ведеться.
Полювання
В українських національних парках у 2021 р. було дано ліміт на полювання під виглядом селекційного відстрілу та ветеринарної експертизи на 120 оленів та ланей.
У національних парках США полювання не ведеться. Виняток становлять національні парки Аляски, де право на полювання мають алеути.
Лов риби
В українських національних парках щорічно промисловим ловом риби за лімітами виловлюється до 1750 тонн риби.
У національних парках США промисловий лов риби не ведеться.
Випас худоби
В українських національних парках щорічно випасається близько 2100 корів та овець на площі близько 900 га.
У національних парках США вважають, що домашня худоба-вівці, корови, кози, коні та ін. є екзотичними видами та не повинні випасатися у національних парках. Тому Служба національних парків поступово цурається комерційного випасу свійських тварин. Випас домашніх тварин в американських національних парках можливий лише тоді, коли він дозволено спеціальним федеральним законом, чи потрібен підтримки історичної сцены. А це дуже рідкісні випадки.
Література
- The NPS Directives System https://www.nps.gov/subjects/policy/directives-system.htm
26.09.2024
Рубрики: Борьба за заповедность, Новости