Чому і як треба охороняти степ?
Володимир Борейко, КЕКЦ
Вважається, що в Україні в нерозораному стані збереглося близько 1-4% степової зони, що, швидше за все, є вже перебільшенням
(раніше площа степів в Україні становила 40% території). На сьогоднішній день більш-менш враховано досить великі за площею ділянки степів. Що стосується дрібніших ділянок, то вони практично не враховані і знищуються абсолютно безконтрольно.
Водночас степ є унікальним багатством та визначною пам’яткою України. Наприклад, у Європі, окрім Угорщини, степів немає.
Степові ділянки потрібно охороняти з наступних причин:
1.Україна, відповідно до вимог щодо входження до Євросоюзу, має виконати низку європейських Директив та Конвенцій. Частина з них стосується охорони степових ділянок. Це Оселіщна директива ЄС (Директива 92/43/ЄЕС) «Про збереження природних селищ та природної фауни та флори» (коди степових ділянок-6190, 6210, 6240, 62), а також згідно з Резолюцією 4 Бернської конвенції (багаторічні трав’яні угруповання на вапняках та степу, код Е1.2.).
2. Степові ділянки мають велику різноманітність різних цінностей:
А. Цінність біорізноманіття
У степу виростає та проживає велика кількість рідкісних видів флори та фауни, занесених до Червоної книги України. З більш ніж 800 рідкісних червонокнижних видів флори в степу зустрічається близько 25 % видів рідкісних рослин і грибів, а з більш ніж 500 видів фауни, занесених до Червоної книги України, в степах мешкає близько 23% рідкісних видів тварин.
Б. Історико-культурна цінність
Степ має велике історичне та культурне значення як частка великого українського степу, що пішов у минуле, рясно политий кров’ю українського народу в боротьбі за свою свободу і незалежність. У степу є багато історичних пам’яток-кургани , старі кладовища,Змієві вали, городища. Степ -це пам’ятник, символ і національне надбання.
В. Цінність формування національного характеру
Цілинний степ – невід’ємна частина української ідентичності. Саме степи, а не гори чи ліси, це, власне, і є Україна в першому значенні цього слова, це той ландшафт, в якому і сформувався на просторах Дикого поля і запорізького лука волелюбний характер нашого етносу. Вільні простори степу сформували вільнолюбне українське козацтво, Запорізьку Січ, Богдана Хмельницького, Тараса Бульбу та ін. Тому степ важливий як якість, особливо важлива для історії культури, збереження традицій, національних символів, право зберігати у природі якості, пов’язані з нашим національним характером. Цілинний, неораний степ України – це найважливіша національна природна спадщина, найважливіший елемент українського ландшафту та самоідентифікації українського народу.
Г. Естетична цінність
Краса та велич українського степу не пройшли повз погляд письменників і художників, степ оспівав М. Гоголь та відомий український художник С. Васильківський. Скіфська чи половецька баба, курган чи ковила, що розвивається на вітрі, не залишають байдужим нікого з нас. Український степ неможливо собі уявити без сріблястих хвиль ковили. Це Дух Степу хитає ковилою. Коли цвіте ковила, степ оживає і стає рухливим. Це неймовірна картина, на яку не втомлюєшся дивитися.
Один із засновників природоохоронного руху, академік І.П. Бородін у 1914 р. одним із перших звернув увагу на охорону диких степів, виходячи з їх нематеріальних, неекономічних ідеальних цінностей.
«Найбільш нагальним видається мені створення степових заповідних ділянок. (…) Тим часом саме степ, незайманий степ ми ризикуємо втратити швидше за все. (…) Розгубити ці залишки було б злочином. Скільки б захисних ділянок не влаштували у себе наші сусіди, вони не в змозі замінити наших майбутніх заповідників. Це такі ж унікальні речі, як картини, наприклад, Рафаеля, – знищити їх легко, але відтворити немає можливості” (Бородин И.П.,Охраняйте памятники природы, 1914).
На естетичну цінність степів є два різних погляди. Микола Васильович Гоголь і піонер охорони природи ботанік В.Н. Хитрово закликали захоплюватися красою степів і охороняти її.
Гоголь створив своєрідну і недосяжну «оду степам»: “Степ чим далі, тим стає прекраснішим. Тоді весь південь, весь той простір, який становить нинішню Новоросію, аж до самого Чорного моря, був зеленою, незайманою пустелею. Ніколи плуг не проходив по незмірних хвилях диких рослин. Тільки коні, що ховалися в них, як у лісі, витоптували їх (…). Чорт вас забирай, степи, як ви гарні!..”.
Ботанік В.Н. Хитрово продовжував через кілька десятиліть: “Дивлячись на ці останні залишки колишньої барвистої гармонії краю, виникає прикра думка: невже наш край є краєм чиїхось вікових рабів, що ми в гонитві за виробництвом хліба, і тільки хліба на вивезення для когось, не залишимо для себе, а розорємо і останні залишки степової рослинності, і діти наші тільки з книг прочитають про колишню, доступну для насолоди кожному красу нашого краю.”
“… Смужка цілини зі сріблястим ковилом, самотній курган на степу, сірий валун, що лежить у полі, говорять нам про потік життя, що оточує нас, про минулі століття і тисячоліття, з глибини яких склався справжній світ”, – писав український піонер охорони природи В.І. Талієв.
Абсолютно протилежної думки дотримувався радянський філософ С.С. Гольдентріхт і багато інших представників радянської філософської школи. Вони вважали, що дикий степ не має своєї краси доти, доки людина не «облагородить» його своєю працею – не розорює, не засіє хлібом. Хлібні поля – ось справжня краса степу (Гольдентрихт С.С. Об эстетическом освоении действительности. М.: МГУ, 1959). На відміну від І. Канта, який стверджував, що по-справжньому красивим може бути тільки те, що не має користі, радянські філософи на кшталт Гольдентріхта вважали, що красивим є те, що корисно. Такий перекіс у світогляді видавав «індульгенцію» на знищення останніх куточків степової природи: вони, : мовляв, все одно не красиві. Як писав більшовицький літературознавець С. Третьяков: «Огидний дрімучий бор, необроблені степи, невикористані водоспади… Прекрасно все, на чому сліди організуючої руки людини” (Третьяков С. Откуда и зачем? Леф, 1923, № 1).
Однак поступово ця дурість забувається. Люди починають розуміти естетичну цінність степів.
Прийде час і виявиться, що збережена древніми степами природна краса перетворилася на безцінний еталон, міру і критерій прекрасного, великого вчителя і натхненника муз. У таємничій тиші степів будуть зароджуватися найпіднесеніші твори, створюватися красиві поетичні образи.
Д. Наукова цінність
Степові ділянки потрібно охороняти вже тому , що вони є прекрасним місцем і природним матеріалом для різноманітних наукових досліджень, пов’язаних зі станом грунту,зміною клімату, селекцією нових сортів культурних рослин.
Е.Рекреаційно-комерційна цінність
У зв’язку з розвитком «зеленого» туризму все більше людей цікавиться степами, бажають їх подивитися в період цвітіння ковили, горицвіту, шафрану, сон-трави. При певній популяризації частинки цілинного степу можуть стати популярними об’єктами туризму та джерелами поповнення бюджетів місцевих громад.
Ж. Фармакологічна цінність
Оскільки степові території знищуються, багато степових видів флори швидко зникають. Тобто ми назавжди втрачаємо те, що вони можуть дати нам. Еколог Донелла Медус називає це “аргументом мадагаскарського барвінку” – рослини Мадагаскару, з якого видобуваються дуже цінні препарати вінкрістин та вінбластин, що застосовуються у лікуванні лейкемії. Так, у степових ділянках росте астрагал шерстистоквітковий, який є універсальним лікувальним засобом. Відвари рослини часто застосовують як сечогінний, засоби для боротьби з кашлем, захворюваннями нирок, астенією, опіками, суглобовим ревматизмом. Однак зараз він занесений до Червоної книги України і через розорювання степових ділянок взагалі може зникнути.
З. Цінність спадщини
Ще одна цінність степу полягає в моральному обов’язку людей, що живуть, перед нашим майбутнім поколінням. Можна стверджувати, що ми маємо передати нащадкам світ у тому вигляді, в якому ми його успадкували, з такою кількістю диких степових ділянок, як ми отримали. Як йдеться у старій індіанській приказці: “Ми не успадковуємо землю від своїх предків, ми запозичуємо її у наших дітей”.
І.Екосистемна цінність
Трав’яниста степова рослинність в умовах нестачі опадів якнайкраще зберігає ґрунтову вологу. Тому розорювання степів та луків призводить до аридизації клімату. До того ж, степові трави захищають ґрунт від перегріву. Здатність відбивати сонячне проміння (значення альбедо) степів становить 20-30%, рілля має всього 5-10%, ліс – 15-20%, луки 15-25%. Тільки під степовою і лучно-степовою рослинністю в особливих кліматичних умовах формується чорнозем.
Кожна балка в зоні степу та лісостепу є частиною гідрографічної мережі. Чим більше території на площі водозбору вкрито природною рослинністю, тим більший об’єм поповнення ґрунтових вод.
Трав’яниста степова рослинність затримує напливи ґрунту з полів, добре нейтралізує азотні та фосфорні добрива, захищає водойми від цвітіння. Щільна дернина в степах та на луках має високі ґрунтозахисні властивості від водної, вітрової та пасовищної ерозії.
Степови ділянки роблять значний внесок у стабілізацію глобального клімату за рахунок здатності захищати земну поверхню степової зони від перегріву, формування водяної пари в атмосфері, акумуляції вуглецю в степових ґрунтах.
У трав’янистих екосистемах зв’язано близько 1/3 всього запасу вуглецю суші. Більше 70% цієї кількості зберігається у грунті. Степові екосистеми за швидкістю акумуляції вуглецю не поступаються лісам та болотам.
К. Внутрішня цінність
Багато гарячих шанувальників незайманих степів стверджують, що просто знаючи про існування степової ділянки, незалежно від того, будуть чи ні її якось використовувати, для них достатньо, щоб захотіти захистити їх. Для таких людей ділянка дикої степової природи цінна вже тим, що вона існує. Степова ділянка тому має цінність сама по собі.
Л. Цінність свободи
На відміну від дрімучих лісів або непрохідних боліт, де людина відчуває себе пригніченою, покірною, дикі степи плекали в ній дух свободи. Цілинні степи були символом свободи, козацької вольниці. Михайло Лермонтов писав:
І степ розкинувся ліловою пеленою,
І так він свіжий, і так рідний душі,
Ніби створений лише для свободи…
Людині дикий степ представляє, якщо можна так висловитися, три види свободи. Він – джерело інтелектуальної свободи або творчості, джерело духовної свободи або артистичного натхнення і джерело політичної свободи, історично будучи притулком від авторитарного уряду і політичного гноблення.
Методи знищення степових ділянок
1. Розорювання.
2. Забудова.
3. Залісіння
4. Видобуток корисних копалин.
5. Організація звалищ.
6. Джипінг.
7. Встановлення сонячних панелей.
8. Випас баранів та овець (перевипас)
9. Прокладання доріг.
10. Розробка гранітних кар’єрів (для ділянок кам’яного степу).
11. Створення водосховищ на малих річках (для ділянок кам’яного степу)
Деякі громади розуміють ці небезпеки для своїх пасовищ та сінокосів та за допомогою створення заповідних об’єктів успішно протистоять їм. Так, у Кіровоградській області Кетрисанівський сільська рада сама замовила нам захист своїх пасовищ та сінокосів за допомогою створення 14 пам’яток природи на площі 1014,7 га , та у грудні 2025 р. рішенням сесії погодила їх створення, а а Компаніївська селищна рада у грудні 2025 р. рішенням сесії погодила нам створення 6 пам’яток природи на площі 358,3 га для захисту своїх сінокосів та пасовищ від створення там кар’єрів та передачі в ДП «Ліси України».
.
Що ще можна зберегти від степу
В даний час, мабуть, в Україні не залишилося великих степових ділянок, розташованих на рівнинній місцевості (за винятком військових полігонів та заповідних об’єктів). Все давно розорано. Разом з тим є ще досить багато невеликих степових ділянок, що мають площу 0,5-50 га, які представлені виключно так званими «неудобьями» завдяки горбистій місцевості. Це балки, схили високих пагорбів, високі береги річок, а також істрико-культурні степові об’єкти-кургани, старі кладовища 17-18 віків ,Змієві вали та городища. Саме ці степові ділянки вимагають до себе пильної уваги та нашого захисту.Іх треба заповідати.
Так, наприклад, за нашими попередніми підрахунками, у Полтавській області під степові ділянки, що збереглися по балках і схилах пагорбів, припадає приблизно 0,7% території області. Що становить близько 20 тис.тис. га степових ділянок, у тому числі понад 18 тис. га не заповіданими.
В окремих громадах, що знаходяться у степовій зоні України, степових ділянок взагалі практично не лишилося. Наприклад, у Дівичській ОТГ (під м. Переяслав, Київська область) від степових ділянок залишилося три кургани та напіврозорана балка, що становить 0,007 % загальної площі даної ОТГ.
На території Карлівської ОТГ, Полтавська область, степові ділянки становлять приблизно 900 га, або 2, 7% загальної площі ОТГ.
Досить великі ділянки цілинного степу у вигляді кам’яного степу (по 300-500 га) ще дивом уціліли в Кіровоградській області в заплавах річок Чорний Ташлик, Синюха,Кам’янка, Сугоклія та ін. Так, на території Компаніївської ОТГ вздовж річки Сугоклія та інших степових річок за нашими приблизними підрахунками є близько 1 тис. га незаповіданих цілинних степових ділянок з досить великою площею кожен – по 40 га -100 га.
За даними черкаського ботаніка К. Лавриненко, яка вивчала степи в районі басейну річки Синюха з притоками, що приблизно займає близько третини Кіровоградської області, степи в цьому басейні займають приблизно 61,5 тис. га. При цьому справжні степи – близько 16 тис. га, лугові степи – близько 45 тис. га, кам’яні – близько 450 га. Це справжній клондайк!
Законодавчі проблеми охорони степових ділянок
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону земель» « Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, заліснення та здійснення ґрунтозахисних заходів).». Разом з тим ця оранка відбувається повсюдно, що обумовлено сміховинним адміністративним штрафом (від 85 гр. до 425 гр.) за оранку та практичною відсутністю екологічного контролю.
Крім цього, ця стаття Закону по суті дозволяє проведення заліснення степових ділянок, що просто неприпустимо. По суті ця стаття входить у суперечність із Лісовим кодексом України, згідно зі ст 82 якого: «Забороняється здійснювати лісорозведення на степових ділянках.».
На жаль, законами не забороняються інші дії, спрямовані на знищення степових ділянок з крутістю понад 7 градусів – видобуток корисних копалин, будівництво, прокладання доріг, джипінг.
Причини знищення степових ділянок
На відміну від лісу та водних джерел степ не є самостійним об’єктом права. У переліку категорій об’єктів природно-заповідного фонду з біотопів-лісових, водних, геологічних, гідрологічних, палеонтологічних, карстово-спелеологічних, загальногеологічних, ландшафтних немає такої категорії як степові. Немає Закону про охорону степів.
У сприйнятті українського суспільства степи не мають внутрішньої цінності, і тому їх загибель не викликає жодної стурбованості, ніякої жалості (на тлі, скажімо, від рубання лісу). Ідея збереження степів не відображає жодного соціального замовлення, фактично охорона степів суперечить загальним установці на тотальну оранку землі та збагачення. У сучасного українця степ асоціюється скоріше з полем зернових, що колоситься, ніж із сріблястою ковилою, що переливається.Більше того, степова рослинність, як показують наші опитування, у сільського населення часто асоціюється з бур’яном. . Більше того, сучасні сільські жителі України найчастіше не знають, що таке ковила і як вона виглядає.
Велика причина знищення степових ділянок-це їх повсюдна оранка, у тому числі тих, що мають крутість понад 7 градусів, що взагалі заборонено.
В останні роки відбувається оранка чудом уцілілих степових ділянок. Розорюються практично всі пологі балки, а також днища балок з крутими схилами. При цьому йде пряме знищення місць проживання та зростання червонокнижних тварин і рослин. Так, біля села Андріївка Диканської ОТГ Полтавської області у 2024 р. була розорана ділянка балки з норами бабаків та місцем зростання шафрану сітчастого (обидва види занесені до Червоної книги України).
Динаміка розорювання степових ділянок може бути проілюстрована на прикладі площі сучасної Карлівської ОТГ Полтавської області. За останні 20 років там було розорано приблизно 300 га, що становить одну четверту степових ділянок, що були 20 років тому на цій території.
Причому відбувається також розорювання степових об’єктів, що мають історико-культурну цінність-городиш, курганів та Змієвих валів. Якщо на початок 20 століття в Україні налічувалося близько 100 тис. курганів, то зараз вже близько 50 тис. У Херсонській області відсоток розораних фермерами курганів становить 60 % -75 %, в деяких районах Дніпропетровської області – 90%. Це при тому, що приблизна наукова ціна одного кургану, на думку археологів, – 2 млрд. гривень. На Київщині в районі села Бзов Баришівського району ми нарахували 10 розораних курганів.
Наступна причина-це посадка на степових схилах дерев, що відбувається нерідко з терасуванням схилів, що призводить до майже повного знищення степової флори та фауни.
Біля великих міст, наприклад, поряд з Києвом, уцілілі степові ділянки знищуються під забудову котеджами.
Останнім часом стало модним кататися по степових балках на позашляховиках (джипінг), що призводить до знищення степової рослинності.Здається, що з часом небезпека цього нового виду знищення степів тільки зростатиме.
Останнім часом з’явився ще один новий напрямок знищення степових ділянок – встановлення сонячних панелей.
Щодо перевипасу, то у зв’язку з великим зниженням чисельності корів та інших сільськогосподарських тварин у селах, його вплив на степові ділянки став незначним. До такого ж незначного впливу можна віднести і сучасний збір рідкісних степових рослин на продаж або в медичних цілях.
Знищення степових ділянок у різних областях України іде по-різному. Так, у південній (степовій) частині Київської області практично не залишилося балок зі степовими ділянками та рідкісними червонокнижними рослинами. Вони або затроєні, або терасовані та засаджені монокультури сосни та білої акації. Навпаки, у Полтавській області ще залишилося багато балок та річкових схилів з унікальною степовою рослинністю та рідкісними червонокнижними рослинами.
Шляхи захисту степових ділянок від знищення
1. Необхідно ухвалити Закон, який забороняє не тільки оранку, як зараз, але
будь-яке знищення степових ділянок на схилах, що мають нахил понад 7 градусів. Чому саме на схилах пояснюється тим, що поза схилами ( береги річок, балки, схили пагорбів, курганів, городищ, Змієві вали, старі кладовища) степові ділянки практично розорані. У Законі має бути прописано, що Степ є національним
природною спадщиною України та невід’ємною частиною української ідентичності.
Дуже важливо також законодавчо прописати, що органами місцевого самоврядування вживаються заходи щодо виділення, погодження та створення об’єктів природно-заповідного фонду для охорони степових ділянок.» . Нині, на жаль, вони не вважають це завдання своїм.
2. Необхідно всіляко популяризувати таке направління “зеленого” туризму, яке спрямоване на ознайомлення людей з красою квітучих диких степових рослин-ковили, сон-трави, горицвіту, шафрану сітчастого, брандушки. Коли ОТГ зрозуміють, що можна на цьому заробляти гроші, вони охочіше йтимуть на заповідання степових ділянок, де ростуть ці рослини. Необхідно всіляко популяризувати в соціальних мережах красу та неповторність степових рідкісних червонокнижних рослин, переконувати, що це великий раритет, який варто особисто подивитися у дикій природі. Чим більше людей захоче оплатити свій тур у такі місця, тим більше з’являється надії, що ці місця зростання рідкісних степових рослин вдасться заповідати і зберегти.
3.Дуже велику роль у «розкручуванні» теми збереження степових ділянок можуть зіграти тематичні сайти в Інтернеті, що показують насамперед красу квітучих степів. Поки це не так. Так, наприклад, існує теманічна група в Інтернеті «Краси Полтавщини». Але в ній в основному демонструються не фотографії унікальних полтавських степових ділянок в період цвітіння, а банальні міські парки і присадибні квітники.
4. Необхідні спеціальні міжнародні грантові програми з охорони та заповідання степів в Україні ( хоча б за прикладом тих зусиль з боку Заходу, які були спрямовані на охорону в Україні пралісів).
5. Спеціальні рішення про заборону оранки, залісення та забудови степових ділянок можуть бути прийняті на рівні обласних та місцевих рад.
6. Необхідно налагодити систематичну роботу з виявлення фактів незаконної оранки, забудови, залісення степових ділянок та покарання винних.
7. Організація роботи з сільськими педагогами з охорони, заповідання та популяризації степів.
16.10.2024
Рубрики: Борьба за заповедность, Новости, Современная идея дикой природы, Спасем изначальную степь Украины