Через війну Україна втратила практично всі свої степові заповідники. Потрібно створювати нові. Але міністра захисту довкілля С.Гринчук це не бентежить. Головне для неї-піар, гламур та фото- сесії
Володимир Борейко, КЕКЦ
Унаслідок російської агресії Україна позбулася величезного природного багатства – степових заповідників. На жаль, степовий заповідник Асканія-Нова та інші наші степові заповідники – Луганський (на Луганщині) та Український степовий (на Донеччині), Карадазький, Казантипський та Опукський у Криму окуповані. По суті Україна залишилася майже без всіх своїх заповідних степів.
Степ має велике історичне та культурне значення як частка великого українського степу, що пішов у минуле, рясно политий кров’ю українського народу в боротьбі за свою свободу і незалежність. У степу є багато історичних пам’яток-кургани , старі кладовища,Змієві вали, городища. Степ -це пам’ятник, символ і національне надбання.
Цілинний степ – невід’ємна частина української ідентичності. Саме степи, а не гори чи ліси, це, власне, і є Україна в першому значенні цього слова, це той ландшафт, в якому і сформувався на просторах Дикого поля і запорізького лука волелюбний характер нашого етносу. Вільні простори степу сформували вільнолюбне українське козацтво, Запорізьку Січ, Богдана Хмельницького, Тараса Бульбу та ін. Тому степ важливий як якість, особливо важлива для історії культури, збереження традицій, національних символів, право зберігати у природі якості, пов’язані з нашим національним характером. Цілинний, неораний степ України – це найважливіша національна природна спадщина, найважливіший елемент українського ландшафту та самоідентифікації українського народу.
Хочу особливо підкреслити, що ділянки дикої природи- цілинного степу України мають набагато більшу цінність, ніж старовинні замки та храми. Бо останні мають антропогенне походження. Їх завжди можна відбудувати. А от цілинний степ відродити людині неможливо. Це природне явище.
У степу виростає та проживає велика кількість рідкісних видів флори та фауни, занесених до Червоної книги України. З більш ніж 800 рідкісних червонокнижних видів флори в степу зустрічається близько 25 % видів рідкісних рослин і грибів, а з більш ніж 500 видів фауни, занесених до Червоної книги України, в степах мешкає близько 23% рідкісних видів тварин.
Краса та велич українського степу не пройшли повз погляд письменників і художників, степ оспівав М. Гоголь та відомий український художник С. Васильківський. Скіфська чи половецька баба, курган чи ковила, що розвивається на вітрі, не залишають байдужим нікого з нас. Український степ неможливо собі уявити без сріблястих хвиль ковили. Це Дух Степу хитає ковилою. Коли цвіте ковила, степ оживає і стає рухливим. Це неймовірна картина, на яку не втомлюєшся дивитися.
Багато гарячих шанувальників незайманих степів стверджують, що просто знаючи про існування степової ділянки, незалежно від того, будуть чи ні її якось використовувати, для них достатньо, щоб захотіти захистити їх. Для таких людей ділянка дикої степової природи цінна вже тим, що вона існує. Степова ділянка тому має цінність сама по собі.
Україна, відповідно до вимог щодо входження до Євросоюзу, має виконати низку європейських Директив та Конвенцій. Частина з них стосується охорони степових ділянок. Це Оселіщна директива ЄС (Директива 92/43/ЄЕС) «Про збереження природних селищ та природної фауни та флори» (коди степових ділянок-6190, 6210, 6240, 62), а також згідно з Резолюцією 4 Бернської конвенції (багаторічні трав’яні угруповання на вапняках та степу, код Е1.2.).
В останні роки відбувається активна оранка чудом уцілілих степових ділянок дикої природи. Розорюються практично всі пологі балки, а також днища балок з крутими схилами. При цьому йде пряме знищення місць проживання та зростання червонокнижних тварин і рослин. Так, біля села Андріївка Диканської ОТГ Полтавської області у 2024 р. була розорана ділянка балки з норами бабаків та місцем зростання шафрану сітчастого (обидва види занесені до Червоної книги України).
Динаміка розорювання степових ділянок може бути проілюстрована на прикладі площі сучасної Карлівської ОТГ Полтавської області. За останні 20 років там було розорано приблизно 300 га, що становить одну четверту степових ділянок, що були 20 років тому на цій території.
Причому відбувається також розорювання степових об’єктів, що мають історико-культурну цінність-городиш, курганів та Змієвих валів. Якщо на початок 20 століття в Україні налічувалося близько 100 тис. курганів, то зараз вже близько 50 тис. У Херсонській області відсоток розораних фермерами курганів становить 60 % -75 %, в деяких районах Дніпропетровської області – 90%. Це при тому, що приблизна наукова ціна одного кургану, на думку археологів, – 2 млрд. гривень. На Київщині в районі села Бзов Баришівського району ми нарахували 10 розораних курганів. В окремих громадах, що знаходяться у степовій зоні України, степових ділянок взагалі практично не лишилося. Наприклад, у Дівичській ОТГ (під м. Переяслав, Київська область) від степових ділянок залишилося три кургани та напіврозорана балка, що становить 0,007 % загальної площі даної ОТГ.
Тому дуже важливо зараз врятувати та заповісти ті степи, які ще залишилися. Такі степи ще є у Полтавській, Одеській, Днепропетровській областях.
Так, наприклад, за нашими попередніми підрахунками, у Полтавській області під степові ділянки, що збереглися по балках і схилах пагорбів, припадає приблизно 0,7% території області. Що становить близько 20 тис.тис. га степових ділянок, у тому числі понад 18 тис. га не заповіданими.
На території Карлівської ОТГ, Полтавська область, степові ділянки становлять приблизно 900 га, або 2, 7% загальної площі ОТГ.
Дослідження, які у 2025 р. Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ) провів у Кіровоградській області засвідчили, що цей регіон є справжнім скарбом, де дивом уціліли великі цілинні степові ділянки по 300-600 га. Ми їх спостерігали в заплавах річок Сугоклія, Чорний Ташлик тощо.
Біорізноманіття ціх степів просто вражає. Одних тільки занесених до Червоної книги рослин ми знайшли там 10 видів. Це астрагал шорстистоквітковий, астрагал понтійський , півники понтичні, сон чорніючий, шафран сітчастий, гвоздика бузька, горицвіт весняний, а також три види ковили- ковила волосиста, ковила Лессінга , і, нарешті, родзинка програми – найкрасивіший вид ковили в Україні, який так називають -ковила найгарніша.
У Кіровоградській області дивом уціліла також більша кількість балок із цілинним степом які теж дуже цінні. Так, у степовій балці біля села Пантазіївка ми знайшли червонокнижну рослину- сон чорніючий кількістю понад 1 млн. кущів!Коли навесні там цвіте сон, то вся балка від його квіток здається фіолетовою.Наявність червонокнижних видів рослин у кіровоградських балках на порядок вища, ніж у київських чи черкаських.
Такі ділянки степової дикої природи на Кіровоградщині мають не лише всеукраїнське, а й загальноєвропейське значення.
Збереження степових ділянок на Кіровоградщині багато в чому пояснюється наявністю гранітного щита, який виходить у багатьох місцях назовні. Тому орати тут не можливо.
Зате цілинний степ можна швидко знищити іншим шляхом – поставити сонячні панелі, відкрити кар’єр або звалище, все засадити білою акацією.
Тому це безцінне надбання – цілинні степи Кіровоградщини необхідно врятувати шляхом створення тут заповідних об’єктів і насамперед державних заповідників.
Для ефективної охорони степових ділянок в Україні в першу чергу необхідно ухвалити Закон, який забороняє не тільки оранку, як зараз, але будь-яке знищення степових ділянок на схилах, що мають нахил понад 7 градусів. Чому саме на схилах пояснюється тим, що поза схилами ( береги річок, балки, схили пагорбів, курганів, городищ, Змієві вали, старі кладовища) степові ділянки практично розорані. У Законі має бути прописано, що Степ є національним природною спадщиною України та невід’ємною частиною української ідентичності.
Дуже важливо також законодавчо прописати, що органами місцевого самоврядування вживаються заходи щодо виділення, погодження та створення об’єктів природно-заповідного фонду для охорони степових ділянок. Нині, на жаль, вони не вважають це своїм завдання .
Як приклад можна вдалої охорони дикої природи можна навести ухвалений у 2017 р. в Україні Закон про праліси, яким було взято під охорону унікальні ділянки стародавніх лісів, так звані праліси. Цей Закон був розроблений КЕКЦ спільно з Українським товариством охорони птахів. Закон про праліси в Україні – це сукупність законодавчих актів, спрямованих на охорону та збереження унікальних природних лісових масивів, які ще не зазнали значного впливу людської діяльності, тобто пралісів, квазіпралісів та природних лісів з ознаками пралісів.
Необхідно також почати пошук в Україні ще вцілілих степових ділянок. Нині, на жаль, цим займаються лише кілька громадських екологічних організацій та окремих ентузіастів.
Заповіданням степів повинно займаться Міндовкілля. Але питання заповідної справи міністра С.Гринчук не бентежить. На жаль, охорона природної спадшини українського народу не перебуває у неї в пріоритеті.
За час, коли гламурная міністерка С.Гринчук при владі, не було створено в Україні жодного нового заповідника чи національного парку. А створення заповідних об’єктів місцевого значення зменшилося більш ніж у 2 рази. По всій Україні йде масове знищення заповідних об’єктів, тільки в Києві за останні 3 роки їхнє знищення, або спроби знищити, зросли в 3 рази, як порівняти з минулими роками. Також іде знищення об’єктів, що входять до міжнародної Смарагдової мережі.
Це і Мархілівський ліс, де незаконно будують військовий цвинтар, і варварська забудова полонини Руна на Закарпатті, і знищення об’єкту Смарагдової мережі в Харківській області. А Міністерство захисту довкілля С.Гринчук не тільки нічого не робить на їхній захист, а навпаки, нахабно бреше міжнародним партнерам із Бернської конвенції, що, мовляв, рубки в Мархалівському лісі жодної екологічної шкоди не приносять.
С.Гринчук звільнила фахівців, які розбиралися в заповідній справі, а замість них набрала непрофесоналів і блатних. Нещодавно керівництво Міндовкілля запровадило для працівників заповідників і національних парків екологічну цензуру, якої не було навіть у похмурі часи Януковича https://ecoethics.com.ua/zastupnik-ministra-zahistu…/
Згідно з українським законодавством, у 2030 р. площа заповідних об’єктів має займати в Україні 15 % території країни. Це вимога Євросоюзу, куди Україна намагається увійти. Однак керівництво Міндовкілля нічого конкретного не робить, щоб це завдання виконати. Зараз ця заповідна площа займає тільки десь 6 % . Створення нових заповідних об’єктів у країні зараз практично не можливе. ДП «Ліси України», які нещодавно незаконно стали монополістами всіх державних лісів країни, згоду на створення нових заповідних об’єктів категорично не дають. І міністр С.Гринчук нічого реального не робить із цього приводу. Хоча лісники підпорядковані Міндовкіллю.
Щодо місцевих рад, другого великого «власника» в країні природних ділянок, то вони ніяк не зацікавлені в заповіданні й найчастіше відмовляють у погодженні нових заповідних зон. І тут міністр С.Гринчук також нічого не робить.
Як кричущий приклад бездіяльності міністра С.Гринчук можна навести історію захисту київського заказника «Осокорківські луки» який хочуть закрити забудовники. Нахабна спроба забудовників знищити одні з найкращих київських заказників сколихнула всю громадськість Києва, громадські організації КЕКЦ та Екопарк «Осокорки» увійшли третьою стороною до суду. Але тільки не Міндовкілля С.Гринчук. Її це не хвилює, хоча в неї є цілий юридичний департамент. Вона воліє проводити в Межигір’ї святкування дня заповідної справи, а не реальний захист заповідних територій.
Зовсім анекдаточним виглядає нещодавня спроба Міндовкілля привласнити собі створення у 2024 р. близько 300 заповідних об’єктів місцевого значення, про що міністерство з гордістю заявило у ЗМІ. Але насправді тут С.Гринчук та її чиновники ні до чого. Міндовкіля жодного стосунку не має до створення заповідних місцевого значення. Їх створюють обласні адміністрації разом з обласними радами.
Раніше при міністерстві працювала міжвідомча лабораторія заповідної справи під керівництвом д.б.н. Т.Андрієнко. Доки її міністерські чиновники не прикрили, вона встигла зробити багато хорошого. Так, лише в Кіровоградській області на початку 1990-х років за розробленими вченими лабораторії документами, було створено понад 100 заповідних об’єктів, багато з яких є цінними степовими ділянками.
На жаль, нині вся діяльність Міндлвкілля в галузі заповідної справи звелася лише до балаканини, піару, гламуру та огидного обслуговування національних парків. Що не може відповідати запиту дня сьогоднішнього і тим більше дня майбутнього.
19.07.2025
Рубрики: Борьба за заповедность, Новости, Современная идея дикой природы, Спасем изначальную степь Украины