Байдуже ставлення киян до охорони дикої природи, захисту червонокнижних видів тварин і рослин та об’єктів ПЗФ і взагалі охорони природи. За матеріалами електронних петицій Київміськради 2015-2023 років

Володимир Борейко, КЕКЦ

У 2015 р. Київська міська рада організувала створення електронних петицій киян з різних питань міського життя. Серед різних блоків тематики петицій є і петиції, об’єднані темою благоустрою та довкілля. За 8 років ( по 20.06.23 р.) їх на сайті Київміськради розміщено 157 ( 1).

Вивчаючи тематику цих петицій, можна спробувати визначити, наскільки тема охорони дикої природи, захисту червонокнижних видів тварин та рослин, об’єктів ПЗФ Києва хвилює просунутих киян. Адже зазвичай такі петиції готують найбільш небайдужі, добре освічені люди.

Як показує проведений нами аналіз петицій, охорона дикої природи, захист червонокнижних видів тварин і рослин, створення нових заповідних об’єктів їх не турбує зовсім. Таких адресних петицій за вісім років взагалі немає. Питанням захисту існуючих об’єктів ПЗФ присвячено лише 2 петиції, або 1, 2% від усіх петицій. До речі, антиекологічних петицій – знищити в Києві всі тополі, прокласти ведосипедні траси по об’єктах ПЗФ, принижити “шкідливих” комах виявилося більше, вони склали 1, 9%.

Питанням забруднення присвячено всього 1,9 % петицій (і це при тому, що Київ займає вже понад 5 років одне з перших місць у Європі та світі серед великих міст із забруднення повітря), питанням боротьби зі сміттям-3 % петицій (переважно присвячені вони розпіареної темі боротьби з пластиковими пакетами, що, взагалі, не так важливо), питанням зоозахисту-1,9%, питанням охорони київських водойм-1,2% від загального числа, питанням створення парків та скверів-5,7%, а ось різним питанням благоустрою присвячено найбільше петицій – більше 83%.

Цей аналіз дозволяє зробити висновок, що питання охорони дикої природи, біорізноманіття, рідкісних видів рослин та тварин, створення нових ПЗФ взагалі не хвилюють навіть найпросунутіших киян.

Факт поганого інформування киян про екологічні питання підтверджують також результати соціологічних досліджень, проведені 2021 р. соціологічною групою «Gradus” (2).

Загальний аналіз результатів цих досліджень говорить про те, що кияни досить мало мають правдивої інформації про стан міських водойм та зелених зон, погано розуміються на їхніх цінностях і не знають як їх ефективніше захищати.

Так, лише майже дві третини опитаних -59% вважає, що зелених зон у Києві мало, а одна третина-що вистачає. Ще тривожнішою звучать відповіді питання наступного блоку: зменшилося, збільшилася протягом останніх 3 року кількість зелених зон чи залишилося без змін. Одна третина ( 29 % ) опитаних вважає, що зелених зон стало більше, одна третина ( 29 %) вважає, що їх кількість без змін, і лише трохи більше однієї третини опитаних – ( 34 %) вважає, що зелених насаджень стало менше ( 2). Це, звичайно, пригнічує. Зелені зони Києва тануть як весняний сніг, іх знищують забудовники,а кияни цього не помічають.

На жаль, кияни показали дуже слабкі, а подекуди помилкові знання про те, як потрібно боротися зі знищенням зелених зон. Найефективніший в даний час метод є заповідання зелених зон. Його ніхто не назвав. Натомість 37% опитаних назвало такий ефемерний спосіб як створення «зелених патрулів», 49%-збільшення штрафів (теж мало дієвий спосіб, коли знищення зелених зон відбувається як би законно, згідно з чинним законодавством), 49% назвало звернення до влади (практично порожній варіант ), 53% опитаних назвало залучення ЗМІ ( теж мало ефективний спосіб, оскільки ЗМІ ця тема не цікава). І лише 44% назвало дійсно ефективний спосіб-організація протестів (2).

На жаль, ніхто не назвав такі ефективні методи захисту зелених зон як їхнє заповідання та фінансування городянами громадських екологічних організацій, які ведуть суди із забудовниками та заповідають зелені зони.

Таке малограмотне та байдуже ставлення до охорони дикої природи, створення заповідних територій та охорони рідкісних видів тварин і рослин з боку найпросуненіших киян робить природоохоронну роботу в Києві абсолютно неефективною і навіть марною. За такої байдужості неможливо зупинити забудовників, врятувати зелені зони та міські водоймища, неможливо привернути увагу міської влади, депутатів та чиновників до природоохоронних питань.

Можна припустити, що в глибинці ставлення населення до охорони біорізноманіття, захисту рідкісних видів флори та фауни, охорони дикої природи та створення нових та захисту вже діючих заповідних об’єктів ще більш байдуже.

Литература