Американська концепція охорони дикої природи

Володимир Борейко, КЕКЦ

 

 

Вперше «юридична концепція» дикої природи виникла США у середині минулого століття. Але ще в 19 столітті в західному світі виникла ідея дикої природи, що має внутрішню цінність. Одним із головних ідеологів захисту дикої природи у другій половині XIX – на початку XX ст. був відомий натураліст, захисник природи таосновоположник заповідної справи США Джон Мюир. Він був одним з основоположников ідеї Wilderness, вважав Дику Природу священною і що її потрібно захищати заради неї самої. Джон Мюїр був одним із ініціаторів створення в США національних парків. Він виступав за створення національних парків, повністю вилучених із господарської діяльності, щоб зберегти дику природу в незайманому стані та без втручання. Джона Мюїра  вважають батьком американського руху за збереження природи. У Північній Америці було створено перші національні парки, які дійсно взяли під охорону території з первозданною природою. Але згодом, особливо у перші  десятиліття двадцятого століття, зростає комерціалізація національних парків США – будівництво дорогих готелів, доріг та іншої інфраструктури всередині парків, потік відвідувачів, що розширюються, розважальні заходи тощо, поставила під загрозу збереження дикої природи в парках. Виникла гостра необхідність створення вже всередині самих парків суворо охоронюваних територій з дикою природою, вільних від туристичної індустрії, антропогенного тиску та розвитку. Це були передумови для позначення територій Wilderness і закріплення ідеї та територій дикої природи на законодавчому рівні. У 1930-х роках все більшого визнання набула ідея захисту Природи заради Природи, в тому числі завдяки зусиллям вченого-еколога та захисника дикої природи О. Леопольда, який закликав до «етики землі» та захисту дикої природи. У 1935 році в США було створено Товариство дикої природи, яке є однією з найбільших природоохоронних організацій в країні, згодом сприяло позначенню майже всіх територій Wilderness, які були внесені до мережі дикої природи країни. Головним засновником Товариства був Боб Маршалл – відомий прихильник та активіст дикої природи . Також це товариство відіграло важливу роль у прийнятті Закону США про дику природу. Автором Закону США про дику природу, прийнятим Конгресом у 1964 році, був колишній виконавчий директор Товариства дикої природи Говард Занізер. Законопроект ним був підготовлений ще 1956 року, пройшов 66 змін та 18 слухань, перш ніж через 8 років Закон підписав президент США. Після ухвалення Закону було створено Національну систему територій дикої природи (NWPS), яка захищає території Wilderness. Спочатку Закон про дику природу 1964 року стосувався лише абсолютно диких територій, що зберегли первісний характер, і не стосувався східних штатів США (схід 100-го меридіана), де важко було знайти первозданну природу. Відразу вважалося, що тільки повністю незаймана природа може бути захищена як Wilderness. Але згодом прийшло розуміння того, що землі, що використовувалися в минулому, можуть природним чином відновлюватися в «вторинну пустелю ( дику природу)», де знову візьмуть гору природні процеси. Тому в 1975 році було прийнято Закон про східну пустелю (дику природу), що поширює створення Wilderness на східні штати, де землі не первозданні, але здатні до відновлення у «вторинну пустелю». Закон про східну пустелю застосовується тільки до східних штатів США і захищає землі, які в минулому зазнавали антропогенних впливів, але здатні стати територіями Wildеrness. Цей Закон, після підписання його 1975 року, визначив 16 нових територій дикої природи у східних штатах США.

Закон про дику природу став важливою віхою у захисті дикої природи у США, а й у світі, оскільки вперше було дано юридичне визначення дикої природи і на законодавчому рівні захищені території Wilderness від розвитку та перетворення.

У другій половині ХХ століття стали змінюватися і самі національні парки США у бік суворішого захисту їх території. Концепція Wilderness та Закон про дику природу відіграли у цьому питанні ключову роль. Вказані райони Wilderness вже не дозволяли на своїй території будівництво інфраструктури, доріг, моторизованого доступу, втручання в природні процеси та антропогенного розвитку з порушенням екосистем. Дика природа почала реально бути захищеною, а зона Wilderness стала  поширюватися на більшу частину території національних парків. Змінилася сама концепція національного парку в США – екологічна та природоохоронна функції НП, у тому числі, захист дикої природи, стали головними та пріоритетними у політиці управління парками. Це стало прикладом для інших країн, насамперед для Канади та Австралії, де дика природа також захищена на законодавчому рівні (в Австралії Товариство дикої природи створено 1976 року).

У США на 2015 рік налічувалося 765 районів (ділянок) Wilderness із загальною площею 44163205 га. Це 4,8% території США. Але тут одразу варто сказати, що на територіях дикої природи, які не є частиною національних парків, дозволено полювання, а отже, вони не можуть вважатися заповідними територіями, навіть I-b. Якщо територія Wilderness є самостійною одиницею або входить до складу резервату (IV МСОП),то на таких територіях заборонено моторизований відпочинок, розвиток інфраструктури, рубки лісу і навіть пересування на велосипеді, але дозволено немоторизований і без сучасної інфраструктури відпочинок – походи з рюкзаком та наметом, кінні маршрути, спортивне полювання (як частина «відпочинку») та риболовля. Іншими словами, територія,

позначена як «дика природа», захищена від будь-якого антропогенного розвитку та цивілізації, щоб залишалася в такому ж дикому стані, як і в «доколумбовські» часи, де відвідувачі могли б побути в диких умовах, отримати «досвід дикої природи», але при цьому , хто хоче, могли б «полювати і порибалити в диких умовах» (якщо це не національний парк). Але це вже не те, що пов’язане із заповіданням, тим більш суворим. Тому лише в національних парках США (як і Канади), де заборонено законом полювання, повною мірою реалізовано ідею дикої природи (якщо її розглядати в контексті суворого заповідання). Лише у національних парках США, територія Wilderness, будучи зоною суворої охорони, захищена від полювання та повністю відповідає категорії I-b МСОП. Тому, недарма, національні парки в США є найвищою формою охорони природи, а статус Wilderness на більшій частині площі парку їх ще більше посилює.

23.09.2024   Рубрики: Борьба за заповедность, Новости, Современная идея дикой природы