Киевский эколого-культурный центр, г. Киев

Энциклопедический словарь определяет террор, терроризм (лат. terror — страх, ужас) как «насильственные действия (преследование, разрушение, захват заложников, убийства и др.) с целью устранения, подавления политических противников, конкурентов, навязывания определенной линии поведения» (1).
Словарь «Террор и террористы» называет следующие виды терроризма — революционный, этнический, религиозный (2). В каждом конкретном случае подавляются или уничтожаются «нежелательные» или «вредные» классы, этнические или религиозные группы людей.
На основании энциклопедического определения террора (терроризма) мы выделяем еще один вид терроризма — видовой. К сожалению, само понятие «видового» терроризма до сих пор никем не выделялось и не исследовалось. Вместе с тем это явление существует в Украине, России, Беларуси и других странах на протяжении более 2 веков. Целью видового терроризма является физическое уничтожение или значительное уменьшение численности «вредных» или «нежелательных» видов животных и растений — волков, шакалов, серых ворон, пилильщиков, серых цапель, лис, так называемых растений «сорняков» и т.п.
Видовой терроризм можно определить как систему использования насилия с целью устранения ограничения других видов живых существ — конкурентов человека путем их поголовного или частичного уничтожения, разрушения их мест выращивания потомства и обитания. Идеологической основой видового терроризма является антропоцентризм во всех его формах — от мягкого антропоцентризма до агрессивного имперского антропоцентризма, видовая нетерпимость человека на почве экономической выгоды и невежественных предрассудков.
В историческом контексте понятие «вредное» животное берет свои истоки от понятия «нечистое» животное, которое имеется в некоторых религиях. Разделение животных на «чистые» и «нечистые» способствовало негуманному, жестокому отношению к видам фауны, попавшим в черный список.
Современный видовой терроризм демонстрирует цинизм, воинствующий аморализм и готовность пренебрегать жизнью других живых существ. Он самым грубым образом нарушает права живых организмов. Видовой терроризм тесно связан с биоксенофобией (агрессивным отношением к существам другого вида), которая сродни национальной, религиозной и расовой ненависти (5).
Видовой терроризм может быть индивидуальным (когда «вредных» животных уничтожают отдельные люди), групповым (когда истреблением «вредных» видов занимаются специальные организации — например, охотничьи общества), государственным (когда принимаются как в Украине, Узбекистане или Беларуси постановления правительства об уничтожении «вредных» животных — волков, лисиц, скворца-майны) и международным (когда уничтожением так называемых «вредных» животных занимается целый ряд стран, как например в России, Казахстане, Беларуси, Украине действуют государственные программы по уничтожению волков). Государственный видовой терроризм существовал на 1/6 территории суши Земли (в СССР), а сейчас продолжается во многих постсоветских странах.
Насилие в отношении диких животных и растений сопровождало всю историю человечества. Видовой террор пережил несколько стадий своего развития — от импульсивного, стихийного, индивидуального до планомерного, массового и государственного. 37 год продолжается для «вредных» животных уже третье столетие.
Как и другие виды терроризма, видовой терроризм имеет общие с ними особенности. Во-первых, он порождает серьезную социально-общественную (экологическую) опасность. Она заключается не только в угрозе уничтожения целого вида флоры или фауны, названного «вредным», но и в воспитании у людей жестокости и насилия. Моральный ужас видового террора, его разлагающее влияние на человеческую психику состоит не только в отдельных убитых живых существах, и даже не в их количестве, а именно в системе.
Во-вторых, любой терроризм, в том числе видовой, отличает публичный характер его исполнения. Акции по уничтожению «вредных» животных нередко демонстрируются по телевизионным каналам, всячески тиражируются различными ведомственными СМИ, прежде всего охотничьими, лесохозяйственными, садоводческими.
В-третьих, терроризм, в том числе видовой, предполагает преднамеренное создание обстановки страха, подавленности, напряженности. В качестве примера можно привести антиволчью истерию, которую ежегодно разжигают охотничьи организации, дабы оправдать свою аморальную и неконтролируемую деятельность по уничтожению волков.
Важным элементом любого террора, в том числе и видового, является оповещение всех желающих поучаствовать в чистках. Всегда находится достаточное количество поразвлекаться, пострелять «вредителей» и «врагов», да и еще под шумок пограбить природу. Тон в этом, как правило, задают откровенно патологические типы. Есть еще и так называемые «специалисты», идеологически обслуживающие террор, делающие на борьбе с «врагами» свою карьеру и свой бизнес.
Другим важным элементом любого террора, в том числе и видового, является тотальный страх, боязнь вступить в защиту уничтожаемых видов животных. В случае, например, с защитой волков, многие зоологи боятся, чтобы их не обвинили в некомпетентности, слюнтяйстве, а то и отстранили от публикаций в научных сборниках. Ведь силы, разыгрывающие «волчью карту», как правило, пользуются поддержкой министерств, органов местного самоуправления, части зоологической науки. В любой момент они готовы мобилизовать общественное мнение и в очередной раз довести вялотекущую антиволчью истерию до умопомрачения и остервенения.
В видовом терроризме нередко принимают участие государственные органы. В Китае видовой терроризм проявил себя в 1958 г., когда Мао Цзедун призвал китайский народ уничтожать «вредителя» – воробья. Только за один год в Китае было уничтожено боле 1,95 млрд воробьев. 14 октября 1058 г. Совет Министров Украины издал постановление № 1467 « Об уничтожении лисиц на территории Украинской ССР «.В 2007 г. президент Узбекистана И. Каримов призвал истребить скворца-майну. Было запланировано уничтожить 922 тыс. этих птиц.(8).
Наше общество стало ориентироваться на решение проблем только насилием, только силовыми методами. Ощущение насилия размазано в воздухе. Насилие льется с экранов, пережевывается и множится. Оно
вошло в язык, в способ мышления.
Многие государственные чиновники представляют себе уничтожение « вредных» животных ( или как они называют это-« регулирование численность») как акт поддержания порядка, как средство контроля над природой и разрешения конфликтов.Это имеет для них решающее политическое значение, они воспринимают борьбу с « вредными « животными как маркер идентичности и инструмент власти. Для них отстрел « вредных» животных служит не только заявленной цели минимизации якобы нанесенного этими « вредителями» ущерба, но и демонстрации своей власти.Поэтому вопрос заключается не только в том, сколько волков или лисиц было убито, но и в том, какую психологическую функцию выполняет отстрел «вредителей» в общественном дискурсе. Другими словами власть не может жить без видового террора в отношении животных, она считает что он доказывает ее эффективность и необходимость.
Любопытно, что процесс принятия решений в отношении « вредных» животных структурирован таким образом:вмешательство в природу не основано на доказательствах,а доказательства предоставляются задним числом, чтобы сделать видовой террор политически оправданным. Причем при подозрении на ущерб, причиненный волками или лисицами, принимаются быстрые и жесткие меры.Однако в случаях незаконного убийства охраняемых видов последствия обычно отсутствуют.Эта ассиметрия подрывает доверие к верховенству права и соблюдению норм защиты животных.
В современной Украине, России, Беларуси насилие в отношении « вредных» животных в значительной мере нормализовано. Уничтожение « вредителей- лисиц, шакалов, волков, серых ворон изображается как необходимая, традиционная мера, не имеющая альтернативы. Насилие над этими животными в коммуникативном плане деэмоционализируется и морально нейтрализуется. Эта модель подробно описана с психологической точки зрения. Когда убийство изображается как законное средство поддержания порядка, порог эмпатии снижается. Насилие используется в корыстных целях и деморализуется. Убийство воспринимается не как моральное преступление, а как законный, даже почетный, компонент региональной идентичности.Уничтожение « вредителей» становится площадкой, на которой обсуждаются статус, принадлежность и признание, а убитое животное сводится к товару и символу социальной принадлежности. Именно эта форма социализации способствует тому, что критика воспринимается как нападение на порядок и традиции.

Лозунг уничтожения «врага» — дикого животного или растения понимается во всей жестокой и лютой наготе этого слова. Уничтожаются не только отдельные особи, но и целые виды «вредителей»: орла, совы, сокола, филины, серые цапли и вороны, сойки, сороки, грачи, бакланы, лягушки, волки, шакалы, енотовидные собаки, лисицы, суслики, кроты, сони и др.
Известной формой терроризма, в том числе и видового, является «зачистка» территории. Видовой терроризм предполагает полную «зачистку» отдельных территорий — охотничьих и рыбных хозяйств, садово-огородных участков и т.п. Следует подчеркнуть, что убивается не какой-то конкретный волк, виновный в том или ином задокументированном «злодеянии», а все волки подряд. Уже одно появление волка в лесу Украины, России или Беларуси означает сигнал к его уничтожению. Как и в случае с другими видами терроризма, расстрелы «вредных» животных происходят без суда и следствия, не за преступление, а по видовому признаку. По сути виновными в видовом терроризме могут быть обвинены все охотничьи организации, та как занимаются уничтожением так называемых «вредных» видов животных — серых ворон, волков, лисиц и др. Охотничьи СМИ играют здесь особо неблаговидную роль, ибо постоянно подпитывают своих читателей ненавистью к «вредным» животным, вовлекая охотников в борьбу с ними в качестве палачей.
В 1962г. охотниками Украины было уничтожено 71246 «вредных» птиц, в Беларуси — 133800, в республиках Средней Азии — 40000, в России — 764700, в Эстонии — 122393 (из них соек — 32810, воронов — 1264), в Латвии — 25878, в Литве — 38455, Итого, в СССР в 1962г. (без Кавказа и Молдавии) видовыми террористами было уничтожено 1млн.154 тыс. ястребов, луней, соек, серых ворон, воронов, сорок и других птиц. Из них количество дневных хищных птиц и сов составило 105 тысяч (4). Это самый настоящий «большой террор» и «большая чистка», сопоставимая лишь с апогеем сталинского террора в СССР в 1937-1938гг.!
В Украине с 1946г. по 1967г. охотниками было уничтожено 35 тыс. волков. И по сей день видовой терроризм в отношении волков продолжается в странах СНГ — их уничтожают в любое время года, в любом количестве, вне зависимости от возраста и пола, на любой территории ( часто даже в заповедниках), без контроля, без лимитов, за премии, нередко с самолета и при помощи ядов.
Из 9 причин сокращения численности птиц в Московской области на 3 место ученые ставят уничтожение «вредителей» лесного, рыбного и сельского хозяйства, то-есть видовой террор (6).
Анализ причин гибели видов животных, уничтоженных охотниками показывает, что примерно 17 % исчезли из-за того, что их считали ” вредителями”,и против них велся видовой террор (7). Так, благодаря видовому террору охотников полностью были уничтожены « вредители»- туранский тигр в Азии и сумчатый волк в Австралии ( 7).

Видовой терроризм, как это сделано в отношении других видов терроризма, должен быть осужден человечеством как аморальный и незаконный. Необходимы программы воспитания биотолерантности (терпимости по отношению к братьям нашим меньшим), школьные курсы экологической этики (5).

Литература

1. Российский энциклопедический словарь, 2000. ,Кн. 2. ,М.: Большая Российская энциклопедия., С. 1568.
2. Ландов С.А., 2004. Террор и террористы. Словарь. — Спб.: Издательство университета.,182 с.
3. Крижанiвський В., 1999. Вовк В кн. Ссавцi України пiд охороною Бернської Конвенцiї,К. ,С. 115-117.
4. Гусев О.К., 1963. Кого же мы уничтожаем , Охота и охотничье хозяйство. , № 9. стр. 28-30.
5. Агафонов В., 2007. Защитим животных от жестокого обращения.,М.: Партия «Яблоко». — 84 с.
6. Зубакин В.А., 1990, Редкие виды птиц Московской области: причины, настоящее и будущее, В кн. Редкие виды птиц центра Нечерноземья, М., стр. 10–18.
7. Борейко, В., Более 50 видов животных уже уничтожили охотники на планете Земля https://ecoethics.com.ua/bolee-50-vidov-zhivotnyih-uzhe-unichtozhili-ohotniki-na-planete-zemlya/
8. Борейко В.Е., 2018, Видовой террор, 2-е издание, К., КЭКЦ, 118 стр.

Браконьєрські групи свідомо організовують фейкові (вигадані) напади диких тварин, аби налякати місцеве населення та створити у людей відчуття небезпеки. З цією метою вони поширюють чутки та залякують мешканців сіл, маніпулюють громадською думкою і спонукають людей підтримувати незаконний відстріл тварин.

Щоб сформувати суспільну підтримку своїх неправомірних дій, браконьєри активно звертаються до місцевих телеканалів, інтернет-видань, а також поширюють фейкову інформацію у тематичних групах у Facebook та інших соціальних мережах. з метою тиску на органи влади й суспільство.

Крім того, для “зміцнення” своїх вигаданих історій браконьєри залучають сумнівних осіб, часто людей із залежностями (наприклад, алкоголіків), які дають неправдиві свідчення чи підтверджують небезпеку від диких тварин.

У результаті таких протиправних дій браконьєрським угрупованням вдалося домогтися видачі дозволів на полювання у період воєнного стану, що є прямо забороненим відповідно до чинного законодавства України.

Їхня схема дуже гарно розписана в цьому відео про Зайцеборців

https://youtu.be/UPU8yEKeD2o?si=IwJeTErRU8KnIXxI

Відео де мисливці залякують населення без будь яких доказів , потрібно ще й засоби масової інформаціі засудити за такі дії , адже саме через них сіється паніка. Покаравши журналістів ,в майбутньому вони не зможуть залякувати населення і таким чином домагатись відновлення вбивств тварин

https://youtu.be/PRXGbFOJGhY?si=7lOMcb-bET5YKfSy

У відео лисицю вбивають а вже після цього перевіряють на сказ

https://youtu.be/kWDNKvvStjY?si=xKHXo9BPCVPaHfmm

Тут взагалі взяли відео з інтернет

https://youtu.be/IbwPbfb_PCs?si=OL5SuKVgnclY1vGz

Жодних доказів https://vikna.if.ua/news/161161/

Зі слів мисливця https://lviv.media/ukraina/81544-na-prikarpatti-pomitili-agresivnogo-vedmedya-vin-mozhe-buti-poranenij-brakonyerami/

У другій номінації «Редакція ЗМІ» перемогла:

Редакція  хмельницкого  інформаційного сайту  « Поділля News « за публікацію 15  серпня 2025 р. малограмотного, псевдонаукового та антиекологічного матеріалу, який грунтується на інформації мисливців про «шкоду вовків» – «На  Хельниччині вовки нападають на домашніх тварин і лякають селян». Цей матеріал заснований тільки на думці мисливців, які ненавидять вовків і хочуть їх знищити.

Це матеріал є явно тенденційним, тому що тут немає думки іншої сторони – зоозахисників і зоологів.

Гран-прі отримала:

Вінницька газета  « 33-й канал» за упереджену публікацію «Вовки перестали боятися людей» ( 25.06.25 р.). У ній без посилання на будь-яких свідків розповідається про те, що вовки почали заходити в села і не боятися людей. Не обговорюється той факт, що з вовками люди могли сплутати собак. Матеріал швидше за все “висмоктав з пальця” на злобу дня і сіє ксенофобію щодо вовків.

Вітаємо переможців. Усі вони отримають Дипломи переможців конкурсу “Гниле перо”, роздруковані на туалетному папері.

Журі конкурсу

Бешенство- это болезнь, возбудителями которой являются вирусы. Ее переносчиками являются мышевидные грызуны. Чаще всего бешенство поражает лисиц, до 40 %, а также бродячих собак и енотовидных собак. В европейских странах эта болезнь практически ликвидирована при помощи разбрасывания в дикой природы специальных приманок с вакциной. Самой весомой в борьбе с бешенством есть  пероральная вакцинация против бешенства (ORV) – способ иммунизации диких хищных животных путем разбрасывания вакцинированных приманок. Это предполагает распространение приманок, содержащих пероральную вакцину, в районах, где присутствует бешенство. Животные потребляют приманки и получают иммунитет против вируса, создавая коллективный иммунитет по всей популяции.

Однако в Украине этот способ игнорируется. Даже наоборот, все делается для того, чтобы бешенство среди диких животных распространялось. И в первую очередь в этом заинтересованы охотники, которые используют бешенство как повод для возможности пострелять в запретный для охоты период. Именно благодаря им бешенство в Украине среди диких животных существует и они делают для этого все возможное.
1.Охотники отстреливают волка, который является природным регулятором численности главных переносчиков и распространителей бешенства- мышевидных грызунов, лисиц и собак

Сами волки болеют бешенством очень редко-менее 1 %. Сколько в Украине бешеных волков ?-С таким вопросом мы обратились в Государственную ветеринарную и фитосанитарную службу Украины, откуда вскоре получили ответ ( от 23.01.2013 г № 15-9-1-20/740 ) за подписью врио.директора Департамента О.Вержиховского.В 2011 г. в Украине выявлено 1262 случая заболевания животных бешенством. Из них лисиц-543, собак-270, кошек-398, крупного рогатого скота-123, мелкого рогатого скота-21, свиней-1, лошадей-3, волков -2 ( то-есть 0,16%).
В 2012 г. в Украине выявлено 1727 случаев заболевания животных бешенством, из них лисиц-739, собак-357, кошек-548, крупного рогатого скота-204, мелкого рогатого скота-25, свиней-, лошадей-7, волков-11 ( то-есть 0,6%).
Поэтому все рассказы желтой СМИ, охотников и лесников, что, якобы, бешеные
волки “закусали” всю Украину-являются наглой ложью.
Следует подчеркнуть, что волк как раз является важным природным подспорьем в борьбе с бешенством. Он поедает большое количество основных распространителей бешенства – мышевидных грызунов, лисиц, бродячих собак, енотовидных собак и волчье-собачьих гибридов. Там, где в дикой природе обитает волк, численность лисы невысокая и случаи бешенства среди лисиц незначительны. По мнению ученых, истребление волков только ухудшает эпидемиологическую ситуацию по бешенству. Причина заключается в том, что волк – природный конкурент лисы. Присутствие волка всегда подавляет популяцию лисы. При отстреле волка, популяция лисы увеличивается, и, как следствие, увеличиваются случаи бешенства. Аналогичная ситуация с бездомными собаками .По данным зоологов, одни волк в среднем за год поедает 13 лисиц и 10 енотовидных собак. Это как раз те виды диких животных, которые наиболее чаще других болеют бешенством. То-есть волк- главный инструмент по борьбе с бешенством в природе.
Однако именно волков охотники считают своим главным врагом и отстреливают в первую очередь. Таким образом охотники помогают бешенству распространяться в Украине.

2.Охотники способствуют развитию бешенства путем увеличения количества подранков во время отстрела лисиц и волков

Во время отстрелов волков и лисиц охотниками под видом « борьбы» с бешенством остается много подранков, до 30 %. Эти раненые и ослабленные звери чаще здоровых  заражаются бешенством  и становятся в ближайшем будущем потенциальными распространителями бешенства. То-есть охотники своими отстрелами еще больше увеличивают количество бешеных диких животных.

3.Охотники умышленно в борьбе с бешенством не используют самый эффективный метод- приманки с вакциной против бешенства.

С точки зрения здравого смысла, охотники первые должны быть заинтересованы в вакцинации диких животных при помощи приманок. Однако нам неизвестно ни одного случая, чтобы охотники где-либо в Украине разбрасывали по лесам и полям вакцинированные приманки. Наоборот, они борются против вируса бешенства при помощи пуль, что является глупостью и подтверждением их заинтересованности в развитии бешенства среди диких животных.

4.Охотникам необходим постоянный фактор бешенства как повод для возможности охот в неохотничий сезон

Без фактора бешенства охотники будут лишены возможности поохотиться ( да и побраконьерничать ) в не охотничий сезон :зима, весна начало лета. Поэтом они будут всячески сопротивляться эффективной борьбе с бешенством при помощи пероральной вакцинации.

Сказ – це хвороба, збудниками якої є віруси. Її переносниками є мишоподібні гризуни. Найчастіше сказ вражає лисиць, до 40%, а також бродячих собак і єнотоподібних собак. У європейських країнах ця хвороба практично ліквідована за допомогою розкидання в дикій природі спеціальних приманок з вакциною. Найвагомішою в боротьбі з сказом є пероральна вакцинація проти сказу (ORV) – спосіб імунізації диких хижих тварин шляхом розкидання вакцинованих приманок. Це передбачає поширення приманок, що містять пероральну вакцину, в районах, де присутній сказ. Тварини споживають приманки і отримують імунітет проти вірусу, створюючи колективний імунітет по всій популяції.

Однак в Україні цей спосіб ігнорується. Навпаки, все робиться для того, щоб сказ серед диких тварин поширювався. І в першу чергу в цьому зацікавлені мисливці, які використовують сказ як привід для можливості постріляти в заборонений для полювання період. Саме завдяки їм сказ в Україні серед диких тварин існує і вони роблять для цього все можливе.

1. Мисливці відстрілюють вовка, який є природним регулятором чисельності головних переносників і розповсюджувачів сказу – мишоподібних гризунів, лисиць і собак

Самі вовки хворіють на сказ дуже рідко – менше 1%. Скільки в Україні скажених вовків? – З таким питанням ми звернулися до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, звідки незабаром отримали відповідь (від 23.01.2013 р. № 15-9-1-20/740) за підписом т.в.о. директора Департаменту О.Вержиховського. У 2011 р. в Україні виявлено 1262 випадки захворювання тварин на сказ. З них лисиць – 543, собак – 270, кішок – 398, великої рогатої худоби – 123, дрібної рогатої худоби – 21, свиней – 1, коней – 3, вовків – 2 (тобто 0,16%).

У 2012 р. в Україні виявлено 1727 випадків захворювання тварин на сказ, з них лисиць-739, собак-357, кішок-548, великої рогатої худоби-204, дрібної рогатої худоби-25, свиней-, коней-7, вовків-11 (тобто 0,6%) .

Тому всі розповіді жовтих ЗМІ, мисливців і лісників, що, нібито, скажені

вовки «закусили» всю Україну, є нахабною брехнею.

Слід підкреслити, що вовк якраз є важливою природною підмогою в боротьбі з сказом. Він поїдає велику кількість основних розповсюджувачів сказу – мишоподібних гризунів, лисиць, бродячих собак, єнотоподібних собак і вовкособачих гібридів. Там, де в дикій природі мешкає вовк, чисельність лисиць невисока і випадки сказу серед лисиць незначні. На думку вчених, винищення вовків тільки погіршує епідеміологічну ситуацію щодо сказу. Причина полягає в тому, що вовк – природний конкурент лисиці. Присутність вовка завжди пригнічує популяцію лисиці. При відстрілі вовка, популяція лисиці збільшується, і, як наслідок, збільшуються випадки сказу. Аналогічна ситуація з безпритульними собаками. За даними зоологів, один вовк в середньому за рік поїдає 13 лисиць і 10 єнотоподібних собак. Це якраз ті види диких тварин, які найчастіше за інших хворіють на сказ. Тобто вовк – головний інструмент боротьби зі сказом у природі.

Однак саме вовків мисливці вважають своїм головним ворогом і відстрілюють у першу чергу. Таким чином мисливці сприяють поширенню сказу в Україні.

2. Мисливці сприяють розвитку сказу шляхом збільшення кількості підранків під час відстрілу лисиць і вовків.

Під час відстрілу вовків і лисиць мисливцями під виглядом «боротьби» з сказом залишається багато підранків, до 30%. Ці поранені і ослаблені тварини частіше за здорових заражаються сказом і стають в найближчому майбутньому потенційними розповсюджувачами сказу. Тобто мисливці своїми відстрілами ще більше збільшують кількість скажених диких тварин.

3. Мисливці навмисно в боротьбі зі сказом не використовують найефективніший метод – приманки з вакциною проти сказу.

З точки зору здорового глузду, мисливці перші повинні бути зацікавлені у вакцинації диких тварин за допомогою приманок. Однак нам невідомий жоден випадок, щоб мисливці десь в Україні розкидали по лісах і полях вакциновані приманки. Навпаки, вони борються проти вірусу сказу за допомогою куль, що є дурістю і підтвердженням їх зацікавленості в розвитку сказу серед диких тварин.

4. Мисливцям необхідний постійний фактор сказу як привід для можливості полювання в немисливський сезон

Без фактора сказу мисливці будуть позбавлені можливості полювати (та й браконьєрити) в немисливський сезон: зима, весна, початок літа. Тому вони будуть всіляко чинити опір ефективній боротьбі зі сказом за допомогою пероральної вакцинації.

Дуже часто в ЗМІ з’являється інформація про напади в селах на домашніх і сільськогосподарських тварин – собак, курей, кіз, вовків і лисиць. Цей аргумент часто використовують мисливці, щоб організовувати чергові акції терору проти вовків і собак. Однак наскільки винні тут дикі хижі тварини і як можна спробувати вирішити цей конфлікт? Давайте розбиратися.

1. Брехня в ЗМІ про напади вовків і лисиць

Інформація про напади на домашніх і сільськогосподарських тварин лисиць і вовків часто перебільшена і є завідомо поширеною брехнею з боку мисливців і схильних до жовтих сенсацій журналістів. Як правило, ці розповіді ґрунтуються лише на чутках і не мають під собою жодної достовірності. Адже саме журналісти в 2011-2012 рр. буквально засипали Україну розповідями про шкідливу чупакабру — тварину, яку ніхто ніколи не бачив і яка не існує в природі. Однак статей про чупакабру, яка «нападає» на домашніх тварин і худобу в Україні, пошукова система в 2011 р. налічувала півмільйона. Точно таке ж ставлення, засноване на брехні, багатьох журналістів і мисливців до вовка і лисиці. Нерідко в  газетах і по телебаченню повідомляється про вилазки вовків у села, де вони , нібито, нападають на домашніх собак, курей, кроликів, завдаючи шкоди селянам. Як правило, самі журналісти цих вовків не бачили, а фабрикують свої « смажені» матеріали на основі  повідомлень на сайтах мисливців або мисливських ЗМІ.  Слід сказати, що сучасні  українські мисливські ЗМІ та мисливські сайти -  це апологетика  відвертої брехні, моторошного середньовіччя і  жахливого невігластва.

Проте саме вони є основним джерелом постачання в суспільство токсичної антивовчої інформації, яка призводить до видового терору проти вовків, лисиць та інших так званих «шкідливих» диких тварин.

Однак є достовірне джерело інформації  про так звані випади вовків у села. Це Реєстр судових рішень. У ньому  досить багато рішень судів щодо так званої «вовчої» проблеми. Судові рішення — це не журналістські  «качки». Кожен випадок із «заходом» вовка в село тут уважно розглядається суддею, аналізується адвокатами, після чого виноситься рішення. За 2020-2021 рр. у Реєстрі є 5 справ про заходи  вовків  у села. Але на перевірку виявилося, що в усіх 5 випадках це були собаки.

2. Шкода, яку вовки та лисиці насправді завдають сільськогосподарським тваринам, є досить незначною.

Цікаво, як можна говорити про серйозну шкоду сільськогосподарським тваринам від вовків, якщо досі не розроблено методики підрахунку цієї самої шкоди. Доктор біологічних  наук Д.І. Бібіков із колегами писав: «Слід зауважити, що дані про шкоду, яку вовк завдає тваринництву, не завжди є достатньо надійними через відсутність спеціального обліку (…) . Особливо великі ці приписки для оленів і овець» (1985). Зоологам добре відома класична стаття російського вченого Н. Железнова (1978), який довів, що загибель оленів від вовків у Магаданської області досягла всього лише 8-12 %, а всі інші 88-92 відсотки були приписками. І вже зовсім анекдотичний приклад наводить український захисник вовка Ю. Васидлов. У 2000-х роках він провів у Карпатах соціологічне дослідження і виявилося, що місцеві вовки чомусь задирають тільки застрахованих корів.

Зоолог В. Кочетков писав: «Збиток тваринництву від вовка виявився не таким значним, як це прийнято вважати. У Тверській області він не перевищував навіть 1%. Якщо порівнювати загибель домашніх тварин на фермах в післяпологовий період, від неправильного догляду і лікування, недогодовування, то ці цифри на 1-2 порядки вищі. При правильному утриманні та організації охорони домашніх тварин (овець, телят) втрати від цього хижака можна значно зменшити. Оскільки домашні тварини не становлять основу харчування популяції вовка, тому він не становить загрози розвитку тваринництва.(2009).

3. Домашні та сільськогосподарські тварини в селах набагато частіше гинуть з інших причин, але на них ніхто не звертає уваги

Собаки, коти, кури, гуси дуже часто в селах гинуть від проїжджаючих машин, виходячи на проїжджу частину дороги.  Це – перша причина масової загибелі цих тварин. Друга причина – нерідко жорстоке  поводження з котами, собаками , сільськогосподарськими тваринами з боку сільського населення. Так, загибель овець, телят через неправильний догляд, недогодовування і погане лікування становить до 20%, в той час як від вовків – до 1% (Кочетков, 2009).

4. Вбивство лисиці, шакала або вовка без дозволу є браконьєрством і карається

Вовк, лисиця, шакал, ласка є дикими тваринами і охороняються Законом України «Про тваринний світ». Самосуд над дикими тваринами, їх вбивство без відповідних документів є жорстоким поводженням з тваринами і браконьєрством і карається штрафом від 3400 до 8500 гривень. Тому перш ніж підняти руку на лисицю або вовка, потрібно добре подумати.

5. За підтверджені випадки нападу диких тварин на сільськогосподарських тварин держава повинна виплачувати компенсацію

У Польщі та багатьох інших європейських країнах за завдані збитки з боку диких тварин фермерам (кабани з’їли урожай картоплі, вовк загриз вівцю, ведмідь напав на корову) давно виплачуються компенсації. Це справедливий метод вирішення конфліктів між дикими тваринами і людьми. Дикі тварини не знають людських законів і тому їх не можна вважати суб’єктами права. Людині шкоду вони завдають несвідомо і за це їх не можна позбавляти життя (за винятком окремих випадків).

Однак в Україні у значної частини населення існує каральний менталітет і ці люди, на жаль, живуть за етикою неандертальців – «око за око, зуб за зуб». Що не приносить ніякої користі самим постраждалим сільським жителям, не зменшує конфліктну ситуацію.

6. Господарі повинні берегти свою худобу

У багатьох країнах Європи в селах і на хуторах господарі бережуть своїх собак і сільськогосподарських тварин від диких хижих звірів. Наприклад, в Естонії на багатьох хуторах кури гуляють по   вулиці, а знаходяться у дворі за  сітчастою решіткою, а кози без нагляду не пасуться в сусідніх посадках. Це дозволяє  не провокувати хижаків на напад.

Ось що пише нам з Чехії Лариса Ковбасиста:

Larissa Kovbasistaya

От в чехіі живу, в селі. Диких тварин купа зайці та сарни по вулицям швендяють, лисиці є, купа всіляких малих хижаків по ночах бігають. У майже всіх дворах курки та собаки, й якось всі живуть, але ні собаки ні курки з двору не виходять, й закриті вночі. Мисливство дозволено, так. Алеж якось все нормально й мисливці й звірів купа. Але наші селяни так не можуть, бо зробити нормальні умови для своіх курок та домашніх тварин то за межами іх розуміння. Як курки то лазять по селу та дорогам, як собаки коти то нестерильні та плодяться й також бігають без нагляду. А потім ім лисиці винні

7. Пропоноване мисливцями рішення питання за допомогою відстрілу диких тварин є нерозумним і екологічно необґрунтованим

Мисливці пропонують вирішувати проблему нападу диких тварин на домашніх і сільськогосподарських тварин у селах за допомогою відстрілу. Незважаючи на уявну простоту рішення, цей варіант не приносить користі, він екологічно необґрунтований і веде до абсурду.

Вовків вбили, тепер кричать, що лиси шкоду роблять. Лис повбивають- зайці всі дерева пошкодять.. Браконьерам тільки повбивати.