Намив піску на Жуковому острові

За даними джерела, у Ялті затриманий підозрюваний в організації вбивства Олександра Гончарова. Пенсіонера, який протестував проти незаконного видобутку піску на Жуковому острові, і якого півтора місяці тому забили до смерті на подвір’ї власного будинку на очах дружини.

Зараз, після затримання ймовірного замовника особливо важлива громадська увага до цієї справи. Бо він може розповісти слідчому, як його роками покривали інші правоохоронці.

Першого затриманого по справі вже відпустили. Його теж підозрювали в організації вбивства. Міліція не просто підозрювала, а була впевнена у його причетності.

Ось що сказав програмі “Територія закону” через десять днів після вбивства головний столичний міліціонер Віталій Ярема:

“Особи, які вчинили замовлення вбивства Олександра Гончарова встановлені. Один із них затриманий. Інший перебуває у розшуку. Його прізвище – громадянин Нонік, який зараз переховується від слідства, однак, найближчим часом, і він буде затриманий. Особи виконавців не встановлені.”

Заява Яреми викликала запитання, відповідь на яке важлива для розуміння того, що сталося і може статися – як слідчі могли дізнатися, хто замовники, якщо вони не встановили виконавців?

Володимир Поліщук, ведучий “Території закону” і керівник Центру громадських зв’язків зв’язків міліції Києва на це запитання відповів так: “Це особистий трилер слідчого, його власний детектив. Якісь він провів слідчі дії, зібрав докази і одразу вийшов на замовників вбивства…”.

“Одразу” – ключове слово. За нашими даними, міліція вже за годину після вбивства знала, хто і чому наказав вбити 59-річного мешканця Жукового острова.

Як це сталося?

26 травня, приблизно о 12:30 до будинку у безлюдній частині Жукового острова, де жив Гончаров, прийшли двоє у камуфляжі.

Ось як журналістці Марії Лебедєвій описала напад дружина загиблого Моніка Матеова: “Один підійшов. Інший – сховався за кущами. Перший крикнув Саші: “Можна взяти човна, порибалити?” – Саша йому каже: “Не можна – зараз нерест. Йдіть – тут вам нема чого робити! Це приватна власність!” А я бачу – у них ані ліски, ані поплавка, ані крючків ну вудочках – хіба вони рибалки? І тут вони кинулись до мого чоловіка – і почали його бити кастетом та дубинкою по голові. Я закричала, почала тікати. Мене один з них догнав, повалив на землю, ударив сильно кілька разів в обличчя…”

Після цього, за словами Моніки, він приєднався спільника, і обидва нападника продовжили бити лежачого Гончарова. Його десятирічна донька кричала у будинку: “Не трогайте папу!”.

Моніка, до якої нападники більше не поверталися, ще під час побиття викликала з мобільного міліцію. Коли зловмисники побачили, що Гончаров вже не ворушиться, вони пішли.

З цього можна зробити кілька припущень. Нападники готувалися. Але навряд чи вони були професіоналами, дозволивши дружині розгледіти їх та викликати міліцію. Можливо вони не планували вбити Гончарова, маючи на меті лише залякати його.

За даними міліції, вогнепальної зброї у них не було. Зате у кишені вбитого був знайдений травматичний пістолет. Моніка підтвердила – пістолет належав її чоловіку. Один з правоохоронців у розмові з нами висловив припущення: нападники побачили пістолет, і це змусило їх діяти агресивніше та жорстокіше.

На оперативному відео, яке ми мали змогу передивитися, видно, що Гончаров помер на місці. За словами Яреми, від переламу основи черепу та черепно-мозкові травм.

Те, що сталося потім, може, зрештою, привести до повного розкриття справи. Або, якщо її “тихо” закриють – пояснить чому.

Підкреслимо – це інформація, яку надало поінформоване джерело. Поки що немає інших доказів, які б підтверджували цю інформацію. Хоча інші свідчення цього ж джерела вже підтвердилися.

Ось яку інформацію ми отримали. Міліцейський патруль, який прибув на місце вбивства, майже одразу відправився на місце роботи земснаряду. Це пристрій, за допомогою якого неподалік від будинку Гончарова намивали пісок.

Там правоохоронці знайшли купу щойно кинутих речей, теплу їжу, та прибори для гоління. Це вказувало, що свій табір заробітчани залишали дуже кваплячись.

Наш співрозмовник переконаний: вбивці були дуже добре знайомі з робітниками земснаряду, і скоріше за все – працювали разом. Він припускає, що злочинці повідомили своїх колег по роботі про те, що накоїли. І ті спішно втекли, бо вбивство не планувалось.

За свідченнями джерела, далеко втекти заробітчанам не вдалося. Більшість з них затримали ще на Жуковому острові. Перелякані затримані розповіли оперативникам, що напад замовив керівник їхнього підприємства – Ігор Нонік. Далі затриманих доправили до Голосіївського районного управління міліції.

Ця інформація пояснює, як можна було вийти на замовників, не встановивши виконавців.

Чому не встановили виконавців? Бо наше джерело стверджує – за годину усіх затриманих відпустили.

Щоб зрозуміти чому, варто проаналізувати, що передувало нападу.

Що відбувалося до вбивства?

Приблизно вісім років тому на Жуковому почали незаконно видобувати пісок. У лютому цього року заступник голови Національного екологічного центру України Олексій Василюк нарахував на острові п’ятнадцять одночасно працюючих земснарядів.

Земснаряд – невелике судно з насосами та трубами, вартістю в двісті тисяч доларів. Воно заганяється в затоку і висмоктує мул з дна річки. На березі волога маса за кілька днів стає чистим річковим піском.

Начальник відділу закупок однієї будівельної фірми, який просив не називати його ім’я, повідомив, що вони скуповували такий пісок по 20-30 гривень за тону. Це майже вдвічі дешевше сертифікованого піску.

За день земснаряд може намити до трьох тисяч тон піску – це близько 75 тисяч гривень на день.

Знищивши дно в одному місці, браконьєри переходили на інше. У березні вони підібралися до будинку Гончарова. Лише тоді пенсіонер і почав скаржитись. До цього він не звертав особливої уваги на піщаних “старателів”.

Сестра Наталя, каже, що брат був людиною небайдужою, але й небездоганною. В середині 90-х він їздив на заробітки до Чехії, повернувся за кілька років без грошей, але з молодою дружиною-іноземкою та двома дітьми.

За словами Наталі, вони пожили спочатку у знайомих. Потім подружжя поселилося в мальовничому закутку Жукова острова. Задовго до того, як київська богема вивчила слово “дауншифтери”, Гончарови навчилися жити без комфорту та благ цивілізації.

Олександр рибалив та вправно точив ножі для відомих столичних ресторанів. Замість намету, згодом звів невеликий будиночок. Сусіди кажуть – документів на землю не мав – це був типовий “самозахват”.

Після вбивства медіа назвали Гончарова “активістом-екологом”. До березня таким він навряд чи був. Він почав протестувати, коли видобувальники піску почали заважати йому рибалити.

Як він сам сказав журналісту ICTV Олексію Кутєпову, Гончаров вісім разів викликав міліцію туди, де працювали земснаряди. Також неодноразово він писав заяви до Голосіївського райуправління міліції. Мінімум тричі патрулі затримували працівників земснаряду Ноніка.

І щоразу наступного ранку їх відпускали.

Чому браконьєрів відпускали, а видобуток продовжувався?

За незаконний видобуток піску на Жуковому передбачено покарання від одного до трьох років за статтею 252 Кримінального Кодексу України: “Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду”. Жуків острів є заказником.

Але вісім років пісок мили без проблем. Проблеми почалися, коли проти порушників закону виступив пенсіонер. Важлива деталь: його вбили на четвертий день після того як він привів на острів камеру телеканалу ICTV.

Є свідчення, що браконьєри намагалися домовитися з пенсіонером та погрожували йому за тиждень до нападу.

В інтерв’ю Кутєпову Гончаров про ту зустріч розповів наступне: “Мені погрожував сам начальник. Казав, що я закінчу в воді, а дружина – десь в підвалі буде відпрацьовувати за те, що я звертався до “органів” з приводу незаконного видобутку піску та знищення природи. Казав, що в нього все “схвачено” в прокуратурі, в екології, в міліції. При мені дзвонив якомусь підполковнику і знову це продовжувалося…”.

Про зустріч також чув сусід Гончарова Євген. За його словами, Гончаров розповів йому, що той, хто погрожував, підстеріг Гончарова під Голосіївським райуправлінням міліції після подання чергової заяви. Запропонував підвезти додому на своєму джипі. Євген пригадує: “Саша казав: “Здається, то був “Лєксус”, а от номери я не запам’ятав”.

Гончарову порадили не зчиняти галас. Євген переповідає: “Він прямо сказав Олександру: “Хочеш – ми тобі рибу в затоку запустимо? Хочеш грошей – скажи скільки. Ти тільки заспокойся…”.

Вони не домовились. Гончаров вперто наполягав на припиненні видобутку піску. У відповідь, каже Євген, почув: “Тоді, знаєш, ми тебе взагалі закриємо…”.

Погрози до вбивства визнав і Віталій Ярема: “На неодноразові погрози комерційних структур, які займалися незаконним видобутком піску, громадянин Гончаров не реагував…”

Але головний міліціонер нічого не сказав про інше – а як реагували самі правоохоронці?

Хто мав реагувати на скарги Гончарова?

По-перше, відділ по боротьбі з економічною злочинністю (ВБЕЗ) Голосіївського районного управління міліції. За свідченням джерела, протоколи затримання піщаних ділків лягали на стіл начальника ВБЕЗ Олександра Асадчих.

Коли ми запитали, як реагували на них, у Голосіївському райуправлінні повідомили, що пан Асадчих місяць вже як в них не працює. Він переведений на іншу роботу. Тепер він обіймає аналогічну посаду в Оболонському районному управлінні міліції. Спілкуватися відмовився. Сказав, що в нього перевірка МВС.

Можливо, важливий факт – Асадчих є підполковником. Гончаров повідомив ICTV про те, що той, хто його залякував, теж дзвонив начебто підполковнику. Збіг?

По-друге, реагувати на скарги Гончарова мало Голосіївське управління міліції загалом. Його начальник – Віталій Стрижак. На наші дзвінки він не відповідав. А його перший заступник Сергій Семикоп категорично відмовився давати будь-які коментарі, поки триває слідство.

По-третє, припинити незаконний видобуток цілком могла Голосіївська районна прокуратура. Прокурор – Іванець. До речі про останні погрози Гончаров поскаржився саме туди – за чотири дні перед смертю.

Ось що розповіла помічниця прокурора Голосіївского району Ірина Сухачова, до якої потрапила скарга: “Так, ми отримали скаргу від нього 22-го травня. Термін розгляду скарг громадян у нас – один місяць. Ну а коли через кілька днів з ним це все сталося, і міліція порушила кримінальну справу за фактом, ми просто передали цю скаргу, щоб міліція долучила її до матеріалів справи.”

У відповідь на запитання, чи означає це, що прокуратура не реагувала, поки Гончарові не вбили, помічниця відповіла: “Ну чому ж не реагували? Просто у нас процедура, розумієте? Скаргу прокурор розписує на заступника, той передає помічнику, той вже займається. Прокуратура не може нікуди сама виїхати, перевірити. Вона надсилає запити: в міліцію, в екологічну інспекцію. Ми підготували запити. А потім сталася ця ситуація з Гончаровим… Після цього цим всім вже займалася міліція”.

Тут виникає можливо найголовніше запитання у розслідуванні – хіба не безкарність підштовхнула піщаних браконьєрів напасти на Гончарова?

Хто такий Нонік?

Коли журналісти, які цікавилися вбивством, почули від Яреми прізвище підозрюваного, вони подумали, що над начальником столичної міліції просто пожартували програмісти.

Англійською прізвище Нонік пишеться як: “No nick”, тобто “людина без прізвиська”.

Ми спробували знайти про нього більше. Як повідомила в офіційній відповіді на запит екологів міліція, два земснаряди, що мили пісок неподалік від будинку Гончарова, належали двом компаніям – ТОВ “Альянс” та ТОВ “Гепард”.

Ми спробували відшукати Ігоря Ноніка серед засновників підприємств з такими назвами.

Пошук по неофіційній копії Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видав понад півсотні “альянсів” та стільки ж “гепардів”. Але серед їхніх засновників Ноніка не виявилося.

Правда, це нічого не означає. Фірми могли бути зареєстровані на підставних осіб.

Однак, важливіше інше.

Чому працівники міліції та прокуратури закривали очі на незаконний видобуток піску?

Чому відпускали тих, кого затримували патрулі, що приїжджали на виклики Гончарова?

Звідки той, що зустрів на Lexus Гончарова під міліцією, дізнався, що пенсіонер там з черговою скаргою?

Затриманий може багато про це розповісти. Якщо його не випустять, як його партнера, про затримання якого оголосив Ярема.

Дмитро Гнап, бюро журналістських розслідувань “Свідомо”, для УП
Фото Ігоря Луценка

1. Милиция отбросила все версии его убийства кроме одной – месть за то, что он остановил незаконную добычу песка.

2. Задержан один из заказчиков убийства.

3.Начальник отдела по связям с общественностью Киевского горУВД В.Полищук заявил, что Гончаров не являлся экологом, так как не состоял ни в одной экологической организации. На что Киевский эколого-культурный центр опубликовал обращение к СМИ, что подобный пассаж отдает цинизмом, так как не важно, был ли убитый членом экоНГО или нет. Он – гражданин Украины, убит при исполнении общественного долга (охрана природы) и должен быть защищен законами Украины. Кроме того, А.Гончаров являлся волонтером Киевского эколого-культурного центра и сотрудничал с нами более 2 лет. На наш взгляд лучше бы киевская милиция не выясняла “кто член, а кто не член”, а занималась поиском убийц.

4. Кроме того мы потребовали от киевской милици срочно взять под охрану вдову Гончарова Монику, которая является единственным свидетелем убийства, и может быть убита бандитами в любой момент. В связи с тем, что семья А. Гончарова с гибелью своего единственного кормильца осталась без средств к существованию, мы сейчас решаем вопрос о выделении денежной помощи вдове и устройстве ее на работу (она – чешка и это очень трудно сделать). Пока нам удалось договориться, что ее возмут на работу в Киевский зоопарк.

Владимир Борейко

В связи с выщеизложенным я сегодня от лица Киевского эколого-культурного центра обратился к украинским СМИ и общественным экологическим организациям за помощью.Необходимо привлечь внимание властей к этому беспрецедентному случаю, заставить их найти убийц и строго наказать.

Директор Киевского эколого-культурного центра Владимир Борейко