Солом, янське управління поліції м. Києва по зверненню  Київського еколого-культурного центру (КЕКЦ) відкрило   кримінальне провадження проти Міндовкілля України по факту незаконного сінокосіння в заповідниках.

Ліміти на сінокосіння у степових заповідниках  несуть у собі значну корупційну складову.

Справа в тому що  за процедури затвердження Міндовкілля  лімітів на спеціальне користування природними ресурсами (яка за законом є безкоштовною), виникає ймовірність корупції, оскільки господарники одержують безкоштовні природні ресурси.

У 2025 р., як ми з.ясували,  сінокосіння в заповіднику Михайлівська цілина  по лімітам  велося незаконно, тобто механізованним  засобом  з використаням тракторів та роторних косилок.

Скирдування теж відбувалося за допомогою тракторів. Чим заповіднику завдано величезної шкоди. Більш того, сіно забрали собі місцеві жителі, що є корупцією.

Держекоінспекція у Сумській області перевірила нашу скаргу з приводу косіння трави механізованими засобами, факти підтвердилися. На директора заповідника Михайлівська цілина Дудченко Г. за ст. 91 Кодексу України про адміністративні правопорушення  у листопаді 2025 р. було складено протокол.

Після звернення Київського еколого-культурного центру 25.12.2025 р. Сумська окружна прокуратура по факту незаконного сінокосіння в заповіднику Михайлівська цілина відкрила кримінальну справу  № 42025202540000113.

У 2025 р. у заповіднику Єланецький степ було дозволено лімітом сінокосіння під видом протипожежних покосів на площі 153 га.  Але там також велось незаконне сінокосіння механізованими засобами. Як повідомив нам у листі директор природного заповідника Єланецький  степ Г.В.Драбинюк,  ( № 254 від 13.10.25 р.) « косіння доріг протипожежного  значення здійснюються  трактором » Білорусь 892 « та зкошувальним механізмом  роторною косаркою». Косіння трактором також було підтверджено фотографією. Скридування також здійснювалося за допомогою трактора. Таке сінокосіння за допомогою механізованих засобів заборонено ст. 16 Закона « Про  природно-заповідний фонд України, в  цьому Законі сказано  що заборонено «сінокосіння механізованими засобами».

Після звернення Київського еколого-культурного центру до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу екоїнспекцієй за це порушення 29.01.26 р.  був складений протокол  на  керівництво  заповідника.

У 2025 р. заступник міністра Міндовкілля України В.Киреєва видала заповіднику Михайлівська цілина ліміт (№ 685-1925, від 1.05.25 р.) на сінокосіння у заповіднику. Згідно з лімітом у 2025 р. у заповіднику повинні були проведені протипожежні покоси на площі 118,35 га.

Однак не було вказано про заборону косовиці у сезон тиші. У Михайлівській ціліні дозволялося косити з 1 червня, тобто в сезон тиші. Що є грубим порушенням Закону України «Про тваринний світ».

Цим самим лімітом заступник міністра Міндовкілля В. Киреєва дозволила заповіднику Михайлівська цілина провести на площі 48 га знищення «інтродукованої рослинності» на «господарській ділянці». Однак відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України « «господарських» ділянок у природних заповідниках не передбачено, так само як і боротьба з інтродуцентами.Проте замість боротьби з інтродуцентами на 36 га в охоронній зоні заповідника-заповідника «Катериновський» орали цілину та посіяли сою.

Згідно з листом Держекоінспекції в Сумській області (№ 2273/03-14 від 22.08.25 р.) директор заповідника Михайлівська цілина за таку “боротьбу” з інтродуцентами був притягнутий до адміністративної відповідальності, також буде відкрито кримінальну справу.

Скоріше всего в Асканіі-Нова  теж косили незаконно, за допомогою тракторів та роторних сінокосілок, як і в Михайлівській цілині.Також, скоріше всего, незаконне сінокосіня тракторами та роторними сінокосілками  відбувалось також в заповідній зоні Азово-Сиваського національного парку, також у заповіднику  Луганський.

Масове сінокосіння в заповідниках загрожує екологічною катастрофою і загибеллю багатьох рідкісних тварин і рослин. Через сінокосіння гине 34 види тварин (комахи, ссавці, птахи, земноводні) занесених до Червоної книги України та 12 видів рослин, занесених до Червоної книги України.

Для хребетних, що мешкають у степових заповідниках, існуюча форма покосів становить реальну небезпеку. По-перше, це стосується травоїдних і зерноїдних тварин, які в момент найбільшої поживної цінності трав позбавляються цієї біомаси, а також не можуть розраховувати на багатий урожай зерен диких злаків.

По-друге, в умовах прокошеного степу земноводні, рептилії та дрібні ссавці стають доступнішими для хижаків. Особливо сінокосіння небезпечне для птахів. У травні (коли відбувається масова кладка яєць, початок висиджування яєць), у червні (насиджування яєць, появи виводків птахів), липні (кінець насиджування птахів, масова поява виводків). Слід зазначити, що молоді особини, що вціліли, з розбитих виводків на скошеному полі заповідника стають легкою здобиччю хижаків, або гинуть з інших причин (переохолодження, голод).

Конкретний приклад, як керівництво заповідника Асканія-Нова за підтримки Міндовкілля знищує рідкісних тварин. Як нещодавно повідомив у науковій статті асканійський біолог І.Поліщук ( Ї.Поліщук, 2023 р.) , з 1992 р. по 2022 р. під час сінокосів у заповідному степу Асканії-Нова було знайдено загиблими 13 полозів, 1 мідянка та 8 гадюк. Лише 2002 р. під час сінокосів загинуло 8 гадюк та 1 мідянка. Їх знайшли розчавленими сіноконосною технікою.

На фото=

Лист Солом, янського управління поліції м.Києва

Эстетика ковыля — это
визуальное воплощение легкости, свободы и дикой природы степи. В фотографии и дизайне его ценят за тонкую текстуру и способность «улавливать» свет, создавая эффект серебристых волн.

Вот за что его обожают:
Текстура: Длинные, пушистые метелки придают саду мягкость и объем, работая как живой «туман» .

Светопись: В лучах закатного или рассветного солнца ковыль буквально светится, приобретая золотистые или перламутровые оттенки .

Звук: На ветру он издает характерный мягкий шелест, который успокаивает и создает атмосферу дикой природы .

Динамика: Это «растение ветра» — малейшее движение воздуха превращает поле в подобие колышущегося океана.

Цветовая палитра: Преобладают бежевые, серебристо-белые, серо-жемчужные и приглушенно-золотистые оттенки.

Форма и цвет: Ковыль имеет тонкие, изящные стебли, которые могут быть зеленого, а впоследствии серебристо-бежевого цвета. Ее соцветия, также нитевидные и перистые, придают растению особую красоту и изящество.

Движение: Когда ковыль колышется на ветру, ее соцветия создают впечатление движения и легкости, что делает ее еще более привлекательной. Это дух Степи колышет ковылем. Когда цветет ковыль, степь оживает и становится подвижной. Это невероятная картина, на которую не устаешь смотреть. Раньше многие степи были живы, когда ветер дул , а ковыль как вода волны пускал , в этом что – то гипнотическое есть , можно было по пол дня смотреть на это чудо .

Местонахождение: Ковыль растет в степных зонах, и его вид на фоне открытого пространства придает красоту пейзажу.

Декоративность: Благодаря своей красоте, ковыль широко используется в озеленении, для создания групповых посадок, бордюров, а также во флористике.

Все виды ковыля занесены в Красную книгу, что подчеркивает их ценность и красоту.

В настоящее время участки дикой природы охраняются в разных странах. Так, в Украине дикая природа охраняется в обьектах природно-заповедного фонда: заповедниках, национальных природных парках, заказниках, памятниках природы, в Польше и Германии – в национальных парках и резерватах, в США и Австралии- в национальных парках и специальных территориях дикой природы, последние создаются согласно специального Закона о дикой природе (1).
Вместе с тем анализ природоохранного законодательства ряда стран показывает, что существующие территориальные формы охраны дикой природы все же рассчитаны не сколько на охрану дикой природы ради нее самой, а на потребности человека ( отдых, наука, ограниченное хозяйственное использование природных ресурсов) ( 2,3). В связи с чем на этих охраняемых для дикой природы территориях время от времени происходит вторжение человека в дикую природу и ее природные процессы ( отстрел хищников, борьба с короедами и т.п. ), что наносит ей ущерб.
Поэтому нужно думать о новой, более радикальной идеологии охраны дикой природы и новых, более эффективных формах заповедных территорий для дикой природы.
Современный канадский экофилософ Дэн Хоули совсем недавно, в 2022 г. , в американском журнале «Экологическая этика « опубликовал статью « Протектораты для диких животных», в которой поднял вопрос о создании протекторатов ( на манер современных государств) для диких животных, и суверенитета для диких животных ( 4). Взяв за основу его идею, мы будем говорить в целом об экологическом сообществе дикой природы, куда входят как дикие животные, так и другие ее элементы- дикие растения, почва, скалы, водоемы и т.д.
Позиция, которую я отстаиваю вслед за Дэном Хоули заключается в том, территории, где существует дикая природа, это ее территория, а не наша. Поэтому решения, которые должны приниматься в отношении дикой природы, должны беспрепятственно учитывать ее интересы, и не приниматься исключительно в целях удовлетворения человеческих интересов. Поэтому дикая природа как сообщество должна рассматриваться как имеющая права на свою территорию и на невмешательство, чтобы защитить способность дикой природы к процветанию и оградить ее от человеческих ошибок.

В связи с этим дикой природе должен быть предоставлен суверенитет и право жить в своих государствах-протекторатах. Автор совершенно справедлив пишет, что основная цель суверенитета-это защита автономии как средство процветания сообщества ( 4). Суверенные государства управляют своими собственными делами и обеспечивают защиту своих членов. Понятно, что сообщество дикой природы не может управлять своим суверенным государством и его защищать. Вместе с тем, по мнению Дэна Хоули ,гораздо более подходящей в нашем случае выглядит модель протектората или охраняемых государств. Такие формы отношений существуют между крупными государствами и минигосударствами. Минигосударства передают крупным государствам права на свою защиту и т.д. В качестве примеров можно привести Сан-Марино, острова Кука, Республика Маршаловы Острова и др.
Дикой природе необходима некая форма представительства через посредников в лице людей для надежной защиты своих интересов. Кроме того дикой природе потребуется представительств и на международном уровне, где ее под охрану будут брать международные организации, которые будут защищать государства дикой природы от вреда, причиняемого человеком.
В нашем случае государство людей, исходя из коллективных обязательств перед дикой природой , будет брать под свою охрану минигосударства-протектораты дикой природы и обеспечивать их охрану, исходя из интересов дикой природы.

Литература

1. Борейко В.Е., 2018, Охрана дикой природы в Украине и мире, К., КЭКЦ, Логос, 80 с.

2.  Борейко В.Е., 2003, Современная идея дикой природы, Издание второе, доп., К., КЭКЦ,  Логос, 208 с.

3.  Закон України « Про природно-заповідний фонд України»

4. Hooley  Dan , 2022,Wild Animal Protectorates, Environmental Ethics,Volume 44, Number 4 (Winter 2022): 313–330

Сумське відділення  поліції  по зверненню Київського еколого-культурного центру ( КЕКЦ )відкрив кримінальну справу проти Мінекономіки та  та  заповідника Михайлівська  цілина  по факту незаконного косіння трави механізованим засобом.

У 2025 році, як ми з’ясували, сінокосіння в заповіднику Михайлівська цілина велося незаконно, тобто механізованим засобом з використанням тракторів і роторних косарок.  Скирдування теж відбувалося за допомогою тракторів. Чим заповіднику завдано величезної шкоди. Більш того, сіно забрали собі місцеві жителі, що є корупцією.

На нашу думку також  незаконно з використанням тракторів та роторних косилок воно велося і раніше. І це порушення ніхто не контролював.

Але ст. 16 Закону України « Про природно-заповідний фонд України» сінокосіння механізованими засобами заборонено.

Держекоінспекція у Сумській області перевірила нашу скаргу з приводу косіння трави механізованими засобами, факти підтвердилися. На директора заповідника Михайлівська цілина Дудченко Г. за ст. 91 Кодексу України про адміністративні правопорушення  у листопаді 2025 р. було складено протокол.

Після звернення Київського еколого-культурного центру 25.12.2025 р. Сумська окружна прокуратура  та Сумське районне відділення поліції по факту незаконного сінокосіння в заповіднику Михайлівська цілина відкрили кримінальну справу  № 42025202540000113.

Масове сінокосіння в заповідниках загрожує екологічною катастрофою і загибеллю багатьох рідкісних тварин і рослин. Через сінокосіння гине 34 види тварин (комахи, ссавці, птахи, земноводні) занесених до Червоної книги України та 12 видів рослин, занесених до Червоної книги України.

Для хребетних, що мешкають у степових заповідниках, існуюча форма покосів становить реальну небезпеку. По-перше, це стосується травоїдних і зерноїдних тварин, які в момент найбільшої поживної цінності трав позбавляються цієї біомаси, а також не можуть розраховувати на багатий урожай зерен диких злаків.

По-друге, в умовах прокошеного степу земноводні, рептилії та дрібні ссавці стають доступнішими для хижаків.

Особливо сінокосіння небезпечне для птахів. У травні (коли відбувається масова кладка яєць, початок висиджування яєць), у червні (насиджування яєць, появи виводків птахів), липні (кінець насиджування птахів, масова поява виводків).

Слід зазначити, що молоді особини, що вціліли, з розбитих виводків на скошеному полі заповідника стають легкою здобиччю хижаків, або гинуть з інших причин (переохолодження, голод).

Конкретний приклад.  Як нещодавно повідомив у науковій статті асканійський біолог І.Поліщук ( Ї.Поліщук, 2023 р.) , з 1992 р. по 2022 р. під час сінокосів у заповідному степу Асканії-Нова було знайдено загиблими 13 полозів, 1 мідянка та 8 гадюк. Лише 2002 р. під час сінокосів загинуло 8 гадюк та 1 мідянка.Їх знайшли розчавленими сіноконосною технікою.  Однак керівництво Міндовкіллю це не цікавить.

Заповідник Михайлівська цілина є давнім порушником природоохоронного законодавства. Наприклад, у 2014 р. сінокосіння у заповіднику велося взагалі без лімітів на площі 70 % від усієї території заповідника.

Тракторами косили траву, тракторами скидали сіно і потім вантажили в автомобілі. Сіно йшло продаж. Тоді ще комерційну заготівлю сіна не додумалися прикривати хитрим терміном “протипожежні” косовиці.

Слід зазначити, що контроль за сінокосінням у степових заповідниках та заповідних зонах національних парків Міндівкиля веде формально. Нами було вивчено звіт заповідника Михайлівська цілина за 2021 р. Весь звіт являє собою 1 сторінку із зазначенням скільки сіна планувалося заготовити та скільки було заготовлено.

При цьому у звіті не зазначено, в який період було проведено сінокосіння (в сезон тиші або після нього), яким способом (механізованим способом, що заборонено, або в ручну), як відбувалося відлякування диких тварин при сінокосінні, не зазначено, яка кількість тварин і яких було вбито при сінокосінні.Немає у звіті та підтверджуючих фото чи відео.

Сінокосіння в заповіднику не перевірялося державною екологічною інспекцією, науковими чи громадськими природоохоронними організаціями. Тому не можна вірити звітам про сінокосіння у заповіднику.

Особлива вакханалія з заготівлі  природних ресурсів у заповідниках та  національних парках посилилася за двох останніх міністрів Міндовкілля — Р. Стрільця та С. Гринчук і продовжується зараз. Причому, як розповідають наші інсайдерські джерела в Міндовкилля України, міністр Р. Стрілець сам неодноразово закликав заповідники та  національні парки більше «заробляти» на заповідних природних ресурсах. Аргументація Р. Стрільця зводиться до абсурду – дозволити державним природоохоронним організаціям-національним паркам заробляти на  меліоративному лові риби, заготівлі ягід, рубці лісу, заготівлі сіна і очерету – все одно що дозволити правоохоронним державним органам – поліції і прокуратурі заробляти наловлі  наркоманів, бандитів і повій.

По суті, в Україні створено ще одну корупційну схему, до якої входить керівництво  Міндовкилля та керівники деяких  заповідників та національних парків. І ця група безпринципних міністерських керівників  та  деяких жадібних директорів  заповідників та національних парків безперешкодно краде і знищує природні багатства народу України. Недарма 18 серпня 2025 року САП подала позов до ВАКС про цивільну конфіскацію активів колишньої заступниці міністра захисту навколишнього середовища та природних ресурсів Вікторії Киреєвої та її сім’ї. Йдеться про майно вартістю понад 3 млн грн, яке, як вважають правоохоронні органи, вона отримала незаконно

https://hacc-decided.ti-ukraine.org/uk/news/sap-zvernulas-z-pozovom-pro-konfiskaciyu-maina-ekszastupnici-ministra-zaxistu-dovkillya

До корупції в Міндовкілля додається ще й кричуща некомпетентність міністерських чиновників. Наприклад, зараз Департамент заповідної справи в Міндовкілля України очолює чиновник Е.Токар, який до цього ніколи не працював у сфері екології, а останнім місцем його роботи було керівництво Центром зайнятості в Мукачево.

Тенденція з  комерційною реалізацією заповідних  природних ресурсів стає особливо небезпечною зараз, коли в середині 2025 р. Міндовкілля було розформовано, а його залишки приєднали до Міністерства економіки. Тепер викачувати природні ресурси будуть у десятикратному розмірі.

На фото=

Лист Сумского відділення  поліції про відкриття кримінальної справи проти Мінекономіки та  заповідника Михайлівська  цілина  по факту незаконного косіння трави механізованим засобом

Красота каменной целинной степи-это суровая эстетика первозданного ландшафта, где открытые выходы горных пород ( гранита, известняка,сланцев) сочетаются с дикой травяной растительностью. В отличие от цветущих лугов, этот образ строится на контрастах и ощущении «вечности». Красота дикой каменной степи ценится за свою строгость и аудентичность.
Ключевые черты этой красоты:
Контраст фигур: жесткие формы скал и валунов соседствуют с мягким ковром ковылей и цветов.
Редкая флора: Здесь растут уникальные растения-камнелюбы, такие как сон-трава, тюльпаны, ирисы и редкие виды папоротников, занесенные в Красную книгу.
Сезонная смена красок: Весной каменная степь вспыхивает ярким цветением эфемероидов, а летом приобретает благородные серебристо-сизые оттенки ковылей и полыни, эффект « седого моря».
Ощущение древности : Целинные участки каменно степи- это « память земли», никогда не знавшая плуга. Они сохраняют ландшафт таким, каким он был тысячи лет назад.
Этическая и культурная ценность: Целинная степь воспринимается как воплощение «дикого добра» и первозданной красоты, воспетой в литературе и искусстве. Это «вещь в себе», обладающая внутренней ценностью и достоинством.
Эстетика пространства: Чувство «воли», огромного неба и горизонта, что формирует образ «степи-красавицы» и «степи-вольницы.
Связь времен: Часто такие ландшафты украшены курганами или древними каменными изваяниями («бабами»), что придает им мистический, исторический колорит.
Динамика ветра: Постоянное движение трав, создающее эффект «живого моря», подчеркивает неподвижность камня.
Ощущение пространства: Бескрайний горизонт и «пустота», которая воспринимается не как отсутствие жизни, а как её первозданная чистота и свобода.
Ароматы и звук: Воздух степи наполнен запахами трав, а простор — свистом ветра, что создает атмосферу хтонической, дикой природы.
Эстетика выживания: Суровая, неяркая, но завораживающая красота, особенно в период цветения.
Слияние стихий: Гармоничное сочетание камня и ковыля, скал и открытого горизонта.
Контраст камня и жизни : Скрытые в травах камни, глыбы, каменные россыпи придают ландшафту особую драматичность, подчеркивая первобытность и вечность.

Уникальна каменная степь зимой.

Красота зимней каменной степи — это суровая, минималистичная эстетика, сочетающая бескрайние заснеженные просторы с обнаженными скальными выходами, обледенелыми валунами и одинокими останцами.  Она характеризуется бескрайними горизонтами, заснеженными камнями, замерзшей растительностью, тишиной, а также ощущением первозданной, строгой природы.

Это контраст холодного белого снега и темных камней, ночная тишина, фантастическое свечение горизонта и сказочные пейзажи, где обычные объекты выглядят величественно. Красота каменной степи это-

• Сказочный пейзаж: Зимние степные ландшафты, особенно под звездным небом, напоминают иллюстрации к сказкам, где  камни преображаются в уникальные, не похожие друг на друга образы.
• Особенности рельефа: Каменная степь — это часто холмистые равнины, где на поверхность выходят скальные образования, тектонические щиты и древние валуны, покрывающиеся инеем и снегом.
• Цветовая палитра: Доминируют монохромные оттенки: белый, серый, темно-коричневый, переходящие в глубокие синие или оранжевые тона во время рассветов и закатов.
• Атмосфера: Это ощущение безграничного простора, звенящей тишины, трескучего мороза  и особого света, который делает пейзаж фантастическим.
• Уникальные объекты: Каменные останцы становятся главными акцентами, выделяясь своей формой среди снежной пустыни.
• Ощущение: Ощущение вечности, покоя, свободы и уединения.

Эта эстетика ценится в фотографии за выразительность линий, графичность пейзажа и особую, “каменную” атмосферу, передающую силу и стойкость природы.

Красота зимней каменной степи — это суровое очарование открытых ландшафтов, где на поверхность выходят древние горные породы и скальные останцы, припорошенные снегом

. Зимой такая степь превращается в царство графики: темные камни контрастируют с белым снегом, а сильные ветры и иней подчеркивают рельеф каждой скалы.

Степь имеет много своих разновидностей. Одна из самых живописных – каменная степь.

Такие участки каменной степи на довольно большой площади по 300-500 га чудом уцелели в Кировоградской области в поймах рек Черный Ташлык и Сугоклия.

На обоих берегах реки Сугоклия, от Бобринца, вдали на десятки километров идет первозданная целинная степь. Эта степь имеет характерную особенность – это каменная степь, где буквально на каждом метре накапливаются гранитные идолы. Каменная степь – это степь, в которой встречаются каменистые участки, что придает ей особый вид и характер. Он  отличается от обычной степи наличием скальных выходов, камней и каменистых россыпей среди травянистой растительности. Камни здесь везде. Валуны, плиты, скалы. Площадь этой Каменной степи примерно около 500 га, что является уникальным и может стать визитной карточкой города Бобринец.

Здесь всюду можно встретить элементы «героического» пейзажа. Камни и валуны наполняют здешние просторы необычным для нас звучанием и обаянием. Мнение о том, что тот или иной валун пролежал тысячи лет, меня приводит в трепет. Самое красивое здесь, конечно, веснойи в начале лета, когда степь расцветает всевозможными красками полевых цветов. Тогда камни и

травы сливаются в едином симбиозе, подчеркивая и оттеняя друг друга. Именно камни сохранили эти уголки в более или менее первозданном виде. Ибо каменистая долина реки практически непригодна для земледелия.

Эти камни в степи заряжены духовной силой и энергией. Здесь чувствуется сила и свободная, ничем не нарушенная, власть природы. Все, что приближается к ней, стремится к красоте, все, что отдаляется от нее, склоняется к безобразию…

На первый взгляд – раскаленный гранит, непонятные полосы, косые фигуры, да и просто безликие глыбы гранита. Но на самом деле все не так. От гранита выходит тепло тлеющей жизни. Непонятные полосы под внимательным взглядом превращаются в грустные глаза, таинственные амулеты, оружие и вообще то, что вы способны увидеть.Каменная гряда, поросшая сухим лишайником, словно раскрашена гениальным художником-импрессионистом: сквозь пятна бледно-зеленого и темно-желтого тепло светятся вкрапления розового и темно-красного гранита, образуя таинственные начертания. Иногда линии напоминают извилины человеческого мозга – у них мудрость тысячелетий.

Поднимаясь по каменным тропам, хочется идти все выше и выше, всматриваться, вслушиваться и признаваться в вечной любви к этой земле. Я скажу, не знаю, насколько круто в Стоунхендже, но в Каменной степи тоже безумная энергетика. Ты якобы попадаешь в исходящий поток энергии и чувствуешь вибрацию камней.

Обидно и стыдно, что многим все равно. Не поленитесь почитать об этих местах.

Каменная степь – это Мекка для художников и фотографов. Здесь всего достаточно, чтобы родились новые шедевры вроде китайского жанра живописи «горы-воды». «Секрет живописи камней раскрывается одним словом – они живут», – учили китайские художники древности.

Это горная страна в миниатюре. Она поразительно контрастна с окружающими полями  своей величественной монументальностью. Здесь можно увидеть целую выставку  природных скульптур и произведений из камня, которые воспринимаются как фантазии художников. Есть небольшие гроты, живописные долины и целый ряд сказочных пейзажей.

Эта местность бодрит и заряжает посетителей целебной  энергетикой, очаровывает несравненными ароматами и девственностью степных трав. Здесь много краснокнижных растений – сон чернеющий, ковыль волосистый и Лессинга, горицвет весенний, астрагал шерстистоцветковый, а также мы нашли здесь популяцию очень редкойкраснокнижного цветка – гвоздики бугской. Она растет в Украине только в Николаевской и

Кировоградской областях. В этих краях действительно нетронутая  дикая природа, там много также краснокнижных пресмыкающихся, и просто удивительных размеров степные гадюки. Выйдешь в эту  степь, а вокруг, на покрытых вековым мхом камнях, лежат и греются на солнышке эти черные как смола красавицы, где-то от трех до пяти метров в длину, ближе к берегам рек выгревают свои панцири черепахи, а среди огромных скал поет свою песню степной ветерок,  качаястепные травы. Самый впечатляющий вид растений в Каменной степи – это ковыль. Когда танцует ковыль под ветром – это какая-то мистическая медитация и ты сливаешься и становишься самой этой степью.

Целинная степь – неотъемлемая часть украинской идентичности. Именно степи, а не горы или леса, это собственно и есть Украина в первом смысле этого слова, это тот ландшафт, в котором и сформировался на просторах Дикого поля и запорожского лука свободолюбивый характер нашего этноса.

Останнім часом для сільських громад з’явилися досить серйозні небезпеки існування сіножатей і пасовищ, які зараз переважно залишилися вздовж берегів річок, на пагорбах і балках.

По-перше, це широкомасштабна оранка. Причому фермери розорюють  балки та схили з кутом нахилу більше 7 градусів, що заборонено. Розорюються також незаконно  прибережні захисні смуги, що також заборонено.

Оскільки законом покарання за розорювання таких смуг  не визначено, це робиться повсюдно.

По-друге,наступною загрозою для лук і степових ділянок громад є видобуток корисних копалин.  У 2022 році до Кодексу України про надра були внесені зміни, якими місцеві ради позбавлені  права погоджувати на своїх землях видобуток корисних копалин.

Тобто самі вони тепер ніяк не зможуть захистити свої землі від нападу багатих гірничодобувних кампаній. Видобуток копалин також пов’язаний із серйозними екологічними проблемами та ризиками для здоров’я мешканців. Особливо небезпечним є облаштування кар’єрів уздовж річок, що призводить до їхнього обміління та забруднення.

По-третє,  ДП «Ліси України» в даний час розгорнули кампанію з передачі самозаліснених ділянок з користування рад до ДП «Ліси України». Причому нерідко до такого рейдерства лісники навіть нерідко підключають прокуратуру.

Виросло в степовій балці пару кущів гледа і шипшини-вона вже попала в список самозаліснених ділянок  і її потрібно передавати лісникам.

Про те, що в майбутньому жителі сільських громад залишаться без можливості де косити траву і де випасати свою худобу-про це зараз ніхто не думає.

Крім усього іншого, ці степові та лучні ділянки є важливим середовищем проживання рідкісних рослин і тварин, занесених до Червоної книги України.

Тому екологи в даному випадку є союзниками місцевих сільських громад. Вони також хочуть зберегти балки, схили та береги річок від оранки, залісення та кар’єрів.Тим більше що в ботанічних пам’ятках  природи, які ми створюємо, не тільки дозволяється, але навіть рекомендується для підтримки популяцій рідкісних рослин сінокіс і випас.

Деякі громади розуміють ці небезпеки для своїх пасовищ та сінокосів та за допомогою створення заповідних об’єктів успішно протистоять їм. Так, у Кіровоградській області  Кетрисанівський сільська рада сама замовила нам захист своїх пасовищ та сінокосів за допомогою створення 14 пам’яток природи на площі 1014,7 га , та у грудні 2025 р. рішенням сесії погодила їх створення, а Компаніївська селищна рада у грудні 2025 р. рішенням сесії погодила нам створення 6 пам’яток природи на площі 358,3 га для захисту своїх сінокосів та пасовищ від створення там кар’єрів та передачі в ДП «Ліси України».Цю роботу зі створення заповідних об’єктів ми проводимо для сільських громад безкоштовно. Це дуже важлива ініціатива, яка реалізувалася завдяки заінтересованості та підтримки  голови  Кетрисанівської  сільській  ради Віктора Васильовича Поліщука та голови Компаніївської селищної ради Олександра Андрійовича Маслюкова.За що ми їм дуже дякуємо.

Ми сподіваємося, що невдовзі цю ініціативу підтримають і інші сільські, селищні та міські  ради.

У центрі України — Кіровоградська, Миколаївська, Дніпропетровська, Одеська, Вінницька області — знаходиться Український кристалічний щит. Кіровоградська область знаходиться в самому центрі цього Українського кристалічного щита — піднесеної частини фундаменту Східно-Європейської платформи, де стародавні кристалічні породи виходять на поверхню, утворюючи мальовничі скелі, пороги, а також поклади цінних мінералів. Кристалічний щит — це стародавній масив, що складається з докембрійських порід, який прорізає територію України і має велике значення для країни. Завдяки щиту, в регіоні можна побачити мальовничі гранітні ландшафти, скелі, пороги, як наприклад, в урочищі Каскади на річці Буг, де зустрічаються унікальні рослини.

Саме тут можна побачити залишки справжньої дикої природи в образі кам’яного степу досить великою для Європи площею 20-200 га. В основному це кам’янисті береги різних степових річок — Чорний Ташлик, Південний Буг, Синюха, Сугоклея, Інгул, Інгулець, Ятрань та інші, а також балки. Цих ділянок, на диво, тут збереглося досить багато. Так, Київський еколого-культурний центр у 2025 р. у Кіровоградській області виявив ділянок кам’яного степу загальною площею близько 1 тис. га!

Кам’яна степ – незрівнянна! Тут всюди можна зустріти елементи «героїчного» пейзажу. Камені і валуни наповнюють тутешні простори незвичним для нас звучанням і чарівністю. Думка про те, що той чи інший валун пролежав тут тисячі років, викликає трепет. Найкрасивіше тут, звичайно, навесні і на початку літа, коли степ розквітає всілякими квітами польових квітів. Тоді камені і трави зливаються в єдиному симбіозі, підкреслюючи і відтіняючи один одного.

У зв’язку з тим, що її неможливо розорювати і дуже важко садити ліс, камяний степ  практично повністю зберігся як дика природа протягом останніх століть. Недарма тут кількість рідкісних, занесених до Червоної книги України рослин на порядок більша, ніж в інших степових ділянках, що не мають захисту у вигляді каменів. Наприклад, у Київській або Черкаській областях у степових балках ми зустрічали найчастіше тільки ковилу волосисту, а в кам’яному степу в Кіровоградській області дуже часто нами було відзначено до 10 і більше видів червонокнижних рослин. Та й чисельність цих рідкісних рослин також була значно більшою. А разом з комахами, ссавцями, зміями і грибами загальна кількість червонокнижних видів на ділянках кам’яного степу досягає 40 і більше!

Однак останнім часом з’явилася реальна загроза для кам’яного степу. Це видобуток корисних копалин. Видобуток копалин пов’язаний із серйозними екологічними проблемами та ризиками для здоров’я мешканців. Особливо небезпечним є облаштування кар’єрів уздовж річок, що призводить до їхнього обміління та забруднення. Крім цього, кар’єри назавжди руйнують кам’яний степ. У цьому можна переконатися, оглянувши гранітні кар’єри на Південному Бузі в місті Гайворон (Кіровоградська область), біля села Гранітне та Семенки  (Вінницька область), біля села Синюха на річці Синюха (Кіровоградська область).

Скажімо, на кам’янистих берегах Південного Бугу на території Вінницької області перебуває понад 20 кар’єрів, які знищують кам’яний степ і красу річки.

Нерідко ці кар’єри розташовуються у прибережній захисній смузі.  Так, гранітний кар’єр біля села Семенки Вінницької області знаходиться взагалі за 20 метрів від річки Південний Буг, де прибережна захисна смуга становить 100 метрів.

Стаття 89 Водного кодексу України забороняє в межах прибережних захисних смуг оранку, організацію  літніх таборів для худоби, зберігання добрив, але найпарадоксальнішим чином не забороняє найнебезпечніше для річки-видобування корисних копалин.

І   тому кількість  кар,єрів з кожним роком буде розширюватися. Повністю спотворена поверхня землі біля села Завальне (Кіровоградська область), де видобувають графіт. Навколо терикони, ями, пил, бруд. Сюди не приїдуть туристи, та й місцевим жителям тут жити екологічно небезпечно.

Видобувати в кам’яному степу граніт – все одно що розвалювати Київську Софію на каміння для будівництва банальних багатоповерхівок.

Ділянки кам’яного степу, які формувалися протягом мільйонів років, також безцінні в науковому плані, як Олександрійська бібліотека, бо зберігають в собі унікальну інформацію, необхідну для розвитку досліджень, пов’язаних з екологією, біологією, ґрунтознавством, зміною клімату, селекцією нових сортів культурних рослин.

Слід також особливо підкреслити, що ділянки дикої степової природи в майбутньому матимуть величезну цінність як місце відпочинку і натхнення людей і тому повинні бути збережені.

Завдяки розвитку «зеленого туризму» в кам’яний степ можна організовувати екскурсії для жителів інших регіонів України та Європи, поповнюючи бюджет місцевих громад.

Цілинний степ є невід’ємною частиною української ідентичності і необхідно зробити все можливе, щоб зберегти це багатство для майбутніх поколінь.

Для цього в Кіровоградській (в першу чергу), а також прилеглих до неї частинах Миколаївської, Дніпропетровської, Одеської, Вінницької областей повинна бути проведена інвентаризація ділянок кам’яного степу з їх подальшим заповіданням як пам, яток природи. Пізніше, найбільш цікаві в науковому плані ділянки кам’яного степу повинні увійти до майбутніх заповідників.

В центре Украины- Кировоградская, Николаевская, Днепропетровская, Одесская, Винницкая области находится Украинский кристаллический щит. Кировоградская область находится в самом центре этого Украинского кристаллического щита — возвышенной части фундамента Восточно-Европейской платформы, где древние кристаллические породы выходят на поверхность, образуя живописные скалы, пороги, а также залежи ценных минералов. Кристаллический щит — это древний массив, состоящий из докембрийских пород, который прорезает территорию Украины и имеет большое значение для страны. Благодаря щиту, в регионе можно увидеть живописные гранитные ландшафты, скалы, пороги, как например, в урочище Каскады на реке Буг, где встречаются уникальные растения.

Именно здесь можно увидеть остатки настоящей дикой природы в образе каменной степи довольно большой для Европы площадью 20-200 га. В основном это каменистые берега различных степных речек- Черный Ташлык,Южный Буг, Синюха, Сугоклея, Ингул, Ингулец, Ятрань и другие, а также балки. Этих участков к удивлению тут сохранилось довольно много. Так, Киевский эколого-культурный центр в 2025 г. в Кировоградской области обнаружил участков каменной степи общей площадью около 1 тыс. га !
Каменная степь- несравненна ! Здесь повсюду можно встретить элементы «героического» пейзажа. Камни и валуны наполняют здешние просторы непривычным для нас звучанием и очарованием. Мысль о том, что тот или иной валун пролежал здесь тысячи лет, приводит в трепет. Красивее всего здесь, конечно, весной и в начале лета, когда степь расцветает всевозможными цветами полевых цветов. Тогда камни и травы сливаются в едином симбиозе, подчеркивая и оттеняя друг друга.
В связи с тем что ее невозможно распахать, и очень трудно садить лес, она практически полностью сохранилась как дикая природа в течении последних столетий. Недаром, здесь количество редких , занесенных в Красную книгу Украины растений на порядок больше, что в других степных участках, не имеющих защиты в виде камней. Например, в Киевской или Черкасской областях в степных балках мы встречали чаще всего только ковыль волосистый , в в каменной степи в Кировоградской области очень часто нами было отмечено до 10 и более видов краснокнижных растений. Да и численность этих редких растений также была значительно больше
А вместе с насекомыми, млекопитающими, змеями и грибами общее количество краснокнижных видов на участках каменной степи доходит до 40 и более !
Однако в последнее время появилась реальная угроза для каменной степи. Это добыча полезных ископаемых. Добыча ископаемых сопряжена с серьезными экологическими проблемами и рисками для здоровья жителей. Особенно опасна организаций карьеров вдоль рек, что ведет к их обмелению и загрязнению. Кроме этого карьеры навсегда губят каменную степь. В этом можно убедиться, осмотрев гранитные карьеры на Южном Буге в городе Гайворон ( Кировоградская область), у села Гранитное и у села  Семенки  ( Винницкая область), у села Синюха на речке Синюха ( Кировоградская область).

Скажем, на  камянистых берегах Южного Буга на территории Винницкой области находится более 20 карьеров, которые уничтожают и каменную степь, и красоту речки.

Нередко эти карьеры располагаются прямо  в   прибрежной защитной полосе.Так , гранитный карьер возле села Семенки Винницкой области располагается вообще в 20 метрах от речки Южный  Буг, где прибрежная защитная полоса составляет 100 метров.

Статья 89 Водного  кодекса Украины запрещает в пределах прибрежных защитных полос распашку, устройств летних лагерей для скота, хранение удобрений, но самым парадоксальным образом не запрещает самое опасное для речки- добычу полезных ископаемых.

И   поэтому количество карьеров  с каждым годом будет расширяться. Полностью обезображена поверхность земли у села Завалье ( Кировоградская область) , где добывают графит. Кругом терриконы, ямы, пыль, грязь. Сюда не приедут туристы, да и местным жителям здесь жить экологически опасно.
Добывать в каменной степи гранит-все равно что разваливать Киевскую Софию на камней  для стройки банальных многоэтажек.
Участки каменной степи , которые формировались в течении миллионов лет, также бесценны в научном плане, как Александрийская библиотека, ибо хранят в себе уникальную информацию, нужную для развития исследований, связанных экологией, биологией, почвоведением, изменением климата, селекцией новых сортов культурных растений.
Следует также особо подчеркнуть, что участки дикой степной природы, в будущем будут иметь огромную цену как место отдыха и вдохновения людей и поэтому должны быть сохранены.
Благодаря развитию «зеленого туризма» в каменную степь можно организовывать экскурсии для жителей других регионов Украины и Европы, пополняя бюджет местных громад.
Целинная степь является неотъемлемой частью украинской идентичности и необходимо сделать все возможное, чтобы сохранить это богатство для будущих поколений.
Для этого в Кировоградской ( в первую очередь), а также примыкающих к ней частях Николаевской, Днепропетровской, Одесской , Винницкой областей должна быть проведена инвентаризация участков каменной степи с их последующим заповеданием как памятников природы. Позже, наиболее интересные в научном плане участки каменной степи должны войти в будущие заповедники.

   Один из основателей природоохранного движения , президент Русского ботанического общества, академик И.П. Бородин в 1914 г. одним из первых обратил внимание на охрану диких степей исходя из их нематериальных, неэкономических идеальных ценностей.

“Наиболее неотложным представляется мне образование степных заповедных участков. Степные вопросы это наши, чисто русские вопросы, между тем именно степь, девственную степь мы рискуем потерять скорее всего. (…) Растерять эти остатки было бы преступлением. Сколько бы защитных участков ни устроили у себя наши соседи, они не в состоянии заменить наших будущих заповедников. Раскинувшись на огромном простанстве в двух частях света, мы являемся обладателями в своем роде единственных сокровищ природы. Это такие же уники, как картины, например, Рафаэля, – уничтожить их легко, но воссоздать нет возможности” (Бородин И.П. Охраняйте памятники природы. СПб: Императорское русское географическое общество, 1914). 

В своей небольшой природоохранной брошюре И.П. Бородин подчеркнул не только научное, но и педагогическое, культурологическое значение диких степей и других свободных участков природы, отметив однако, что прежде всего в России охранять нужно степи.

Более того, в своем эссе я хотел бы вообще поднять пpоблему защиты pазличных диких степей – и Уpала, и Сибиpи, и Украины, и Казахстана, пpичем с использованием более шиpокого набоpа аpгументов, чем это обычно делается. Я заведомо опускаю экономические, естественнонаучные и экологические мотивации – о них уже сказано достаточно и без меня.

   Эстетическая ценность степей

На эстетическую ценность степей есть два различных взгляда. Николай Васильевич Гоголь и пионер охраны природы ботаник В.Н. Хитрово призывали восхищаться красотой степей и охранять ее.

Гоголь создал своеобразную и недосягаемую “оду степям”: “Степь чем дальше, тем становится прекраснее. Тогда весь юг, все то пространство, которое составляет нынешнюю Новороссию, до самого Черного моря, было зеленою, девственною пустынею. Никогда плуг не проходил по неизмеримым волнам диких растений. Одни только кони, скрывшиеся в них, как в лесу, вытаптывали их (…). Черт вас возьми, степи, как вы хороши!..”.

Ботаник В.Н. Хитрово продолжал через несколько десятилетий: “Глядя на эти последние остатки прежней красочной гармонии края, является досадная мысль: неужели наш край есть край чьих-то вековечных рабов, что мы в погоне за производством хлеба, и только хлеба на вывоз для кого-то, не оставим для себя, а распашем и последние остатки степной растительности, и дети наши только из книг прочитают о былой, доступной для наслаждения каждому красе нашего края.”

Совершенно противоположного взгляда придерживался советский философ С.С. Гольдентрихт и многие другие представители советской философской школы. Они полагали, что дикая степь не имеет своей красоты до тех пор, пока человек не “облагородит” ее своим трудом – не распашет, не засеет хлебом. Хлебные поля – вот истинная красота степи (Гольдентрихт С.С. Об эстетическом освоении действительности. М.: МГУ, 1959). В отличие от И. Канта, который утверждал, что по настоящему красивым может быть только то, что не имеет пользы, советские философы вроде Гольдентрихта и поэты типа Максима Рыльского, полагали, что красивым является то, что полезно. Такой перекос в мировоззрении выдавал “индульгенцию” на уничтожение последних уголков степной природы: они, мол, все равно не красивы. Как писал большевистский литературовед С. Третьяков: “Отвратителен дремучий бор, невозделанные степи, неиспользованные водопады… Прекрасно все, на чем следы организующей руки человека” (Третьяков С. Откуда и зачем? Леф, 1923, № 1).

К нашей радости, сторонников второго взгляда с каждым годом становится все меньше. И в этом большая заслуга самих природоохранников. Так, украинский заповедник “Каменные могилы” пригласил на этюды художников, а затем организовал выставку их картин в здании Верховного Совета Украины. Пpидет вpемя и окажется, что сохpаняемая дpевними степями пpиpодная кpасота пpевpатилась в бесценный эталон, меpу и кpитеpий пpекpасного, великого учителя и вдохновителя муз. В таинственном молчании степей будут заpождаться наиболее возвышенные пpоизведения, создаваться кpасивые поэтические обpазы.

   Историко-культурная ценность степей 

Степи – pодовое наследие степных народов. Hаследие, котоpое досталось им по пpаву pождения, и мы обязаны помочь им пеpедать его в сохpаненном виде будущему. Так, в украинских степях жили сарматы, скифы, половцы, печенеги, булгары, славянские племена, воевали татаро-монголы, турки, крымские татары. В дикой степи остались знаки их живого присутствия. Древние курганы, валы, городища, каменные бабы, старые кладбища – это все, что осталось от целых степных народов и цивилизаций. Любой участок дикой степи имеет огромную историко-культурную ценность.

“…Полоска целины с серебрящимся ковылем, одиноко стоящий курган на степи, серый валун, лежащий в поле, говорят нам о потоке жизни, окружающем нас, о прошлых веках и тысячелетиях, из глубины которых сложился настоящий мир,” – писал украинский пионер охраны природы В.И. Талиев.

С дpугой стоpоны, непаханная степь и сама по себе имеет истоpическую ценность, благодаpя особому типу пpеемственности с пpошлым.

Эта лежащая в основе истоpия обеспечивает подлинность непаханных степей. Когда мы восхищаемся непаханной степью, мы восхищаемся и ее истоpией. Таким обpазом, дpевние степи пpедставляют истоpико-культуpную ценность двумя путями: культуpным и пpиpодным. Hеобходимо восстановить культ степей.

   Ценность свободы 

В отличие от дремучих лесов или непроходимых болот, где человек чувствует себя подавленным, покорным, дикие степи лелеяли в нем дух свободы. Целинные степи являлись символом свободы, казацкой вольницы. Михаил Лермонтов писал:

И степь раскинулась лиловой пеленой,
И так она свежа, и так родна с душой,
Как будто создана лишь для свободы…

Человеку дикая степь представляет, если можно так выразится, три вида свободы. Она – источник интеллектуальной свободы или творчества, источник духовной свободы или артистического вдохновения и источник политической свободы, исторически являясь убежищем от авторитарного правительства и политического угнетения.

   Внутренняя ценность степей 

Одна из базовых идей современной экологической этики – наличие в дикой природе внутренней (присущей, врожденной) ценности (подробнее – см.: Борейко В.Е. Прорыв в экологическую этику. Киев: Киевский эколого-культурный центр, 1999).

В последнее время в ряде российских природоохранных изданий (например, в бюллетене “Охрана дикой природы”) появляются статьи московских экономистов, где обсуждается вопрос экономической оценки всех, в том числе даже нематериальных, ценностей дикой природы. Лично я глубоко сомневаюсь в возможности оценить в рублях, скажем, духовную или этическую ценность целинного участка. Создается впечатление, что уважаемые экономисты сознательно игнорируют известное философское положение о том, что есть на земле ценность, которая, просто по определению, не может иметь цены. Такая ценность называется внутренней.

Развивая мысль И. Канта можно заключить, что любой целинный участок – это “вещь в себе”. Внутренняя ценность не имеет цены, она имеет достоинство. Внутренняя ценность степного участка – это ценность, которой он обладает как самоцель, ради себя самого.

   Этическая ценность степей

Целинная степь, как часть дикой природы, имеет этическую ценность. Она содержит и производит добро в мире. Еще Генри Торо подчеркивал, как близко к добру находится то, что дико. Поэтому наши поступки, направленные на сохранение целинных участков, являются благими поступками.

   Воспитательная ценность степи 

Дикая степь воспитывает патриотизм. Это происходит благодаря наложению нескольких образцов степи – степь как жилище предков, степь как красавица, степь как вольница. О мощном воспитательном влиянии природного ландшафта говорил и великий русский педагог К.Д. Ушинский. Особенно воспитательное значение степей усиливается в местах, где происходили знаменательные события в истории целого народа: например, поле Куликовской битвы, или территория заповедника “Каменные могилы”, где происходила одна из первых битв киевских князей с татаро-монголами. Такие исторические степные участки должны обязательно видеть дети, чтобы стать патриотами своей страны.

   Неосознанные ценности степей 

Естественно, приведенный здесь перечень идеальных ценностей степей далеко не полон. Очень многое в миpе находится вне человеческого опыта, и иную ценность не всегда можно осознать или измеpить.
В любом случае нужно помнить, что “природа – сфинкс”, и она не любит отвечать на вопросы смертных.

Ділянки дикого цілинного степу, які дивом ще збереглися в балках і вздовж берегів степових річок, мають велике історичне і культурне значення як частинка великого українського степу, що відійшов у минуле, рясно политого кров’ю українського народу в боротьбі за свою свободу і незалежність. Саме степи, а не гори чи ліси, – це, власне, і є Україна в першому значенні цього слова, це той ландшафт, в якому і сформувався на просторах Дикого поля і запорізького лугу волелюбний характер нашого етносу. У степу є багато історичних пам’яток – кургани, Зміїні вали, городища. Степ – це пам’ятка, символ і національне надбання.

Цілинний степ – це найважливіший природний символ, що формує культурну ідентичність. У Фінляндії, наприклад, таким символом є давній ліс.

Вільні простори степу сформували волелюбне українське козацтво, Запорізьку Січ, Богдана Хмельницького, Тараса Бульбу та інших. Тому степ важливий як якість, особливо важлива для історії культури, збереження традицій, національних символів, право зберігати в природі якості, пов’язані з нашим національним характером.

Душа України саме в степу. У Шевченка український степ набуває особливої ​​сакральності. Недарма він заповідав « … поховайте…Серед степу широкого».

Краса і велич українського стародавнього степу не пройшли повз увагу письменників і художників, степ оспівав М. Гоголь і відомий український художник С. Васильковський. Скіфська або половецька баба, курган або ковила, що розвивається на вітрі, не залишають байдужим нікого з нас. Цільовий, нерозораний степ України – це найважливіша національна природна спадщина, найважливіший елемент українського ландшафту і самоідентифікації українського народу. Український степ неможливо уявити без сріблястих хвиль ковилу. Це Дух Степу колише ковилою. Коли цвіте ковила, степ оживає і стає рухливим. Це неймовірна картина, на яку не втомлюєшся дивитися.

У степу росте і мешкає велика кількість рідкісних видів флори і фауни, занесених до Червоної книги України. З понад 800 рідкісних червонокнижних видів флори в степу зустрічається близько 25% видів рідкісних рослин і грибів, а з понад 500 видів фауни, занесених до Червоної книги України, в степах мешкає близько 23% рідкісних видів тварин.

Вважається, що в Україні в нерозорюваному стані збереглося близько 1-4% степової зони, що, швидше за все, є вже перебільшенням (раніше площа степів в Україні становила 40% території). Швидше за все, площа нерозорюваних степів в Україні зараз займає трохи більше 2% (згадаймо, що і індіанські резервації в США зараз займають всього 2,3% території країни).

В окремих громадах, що знаходяться в степовій зоні України, степових ділянок взагалі практично не залишилося. Наприклад, у Дівичківській  ОТГ (під м. Переяслав, Київська область) від степових ділянок залишилося три кургани і напіврозорювана балка, що становить 0,007% загальної площі даної ОТГ.

На території Карлівської ОТГ, Полтавська область, степові ділянки становлять приблизно близько 900 га, або 2,7 % загальної площі ОТГ.

В останні роки відбувається розорювання дивом вцілілих степових ділянок. Розорюються практично всі пологі балки, а також днища балок з крутими схилами. При цьому відбувається пряме знищення місць проживання і зростання червонокнижних тварин і рослин. Динаміка розорювання степових ділянок може бути проілюстрована на прикладі площі сучасної Карлівської ОТГ Полтавської області. За останні 20 років там було розоряно приблизно 300 га, що становить одну четверту наявних на цій території 20 років тому степових ділянок. Відбувається також заліснення, забудова степових ділянок, а останнім часом вони знищуються ще шляхом джипінгу або встановлення сонячних панелей.

Відбувається навіть розорювання степових об’єктів, що мають історико-культурну цінність – городищ, старих кладовищ, курганів і Зміїних валів.

Якщо на початок 20 століття в Україні налічувалося близько 100 тис. курганів, то зараз – вже близько 50 тис. У Херсонській області відсоток розорюваних фермерами курганів становить 60% -75%, в деяких районах Дніпропетровської області – 90%. У Київській області в районі села Бзов Баришівського району ми нарахували 10 розорюваних курганів.

Крім цього, фермери активно і безконтрольно використовують хімічні методи боротьби з дикою природою (пестициди, інсектициди) не тільки на полях, але і на сусідніх з ними балках, де ще залишилися ділянки дикої природи.

Розорювання останніх степових ділянок відбувається зараз тотально, безконтрольно і всюди, навіть там, де це заборонено законом.

Згідно зі ст. 47 Закону України «Про охорону земель» забороняється розорювання схилів крутизною більше 7 градусів (крім ділянок для залужування, заліснення та здійснення ґрунтозахисних заходів). Разом з тим ця оранка відбувається повсюдно, що обумовлено сміховинним адміністративним штрафом (від 85 грн до 425 грн) за оранку і практичною відсутністю екологічного контролю. Так, біля села Андріївка Диканській ОТГ Полтавської області в 2024 р. була розорвана ділянка балки з норами байбаків і місцем зростання шафрану сітчастого (обидва види занесені до Червоної книги України). І це відбувається постійно і всюди.

Згідно зі ст. 88-89 Водного кодексу України для середніх річок встановлюється прибережна захисна смуга довжиною 50 м. Річка Синюха входить до списку середніх річок. У прибережній захисній смузі заборонено «розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залужування та заліснення), а також садівництво та городництво .

Протягом серпня-вересня на березі р. Синюха (Кіровоградська область, Голованівський район, Підвисоцька рада, біля с. Вербівка) тракторами проводилося незаконне вирубування кущів і дерев, що ростуть у прибережній зоні, та розорювання землі, чим порушувалася ст. 89 Водного кодексу України. І таких прикладів можна навести тисячі.

Лісовий кодекс України, ст. 82, забороняє лісорозведення в степових ділянках забороняється здійснювати лісорозведення на степових ділянках. Однак ці незаконні дії також відбуваються всюди.

Тому щоразу знищуються останні релікти української природи – степові балки, кургани, береги степових річок. Жадібні фермерські корпорації не шкодують навіть старих сіл з розваленими хатами-всі розорюють під чисту.

А потім усі скаржаться на глобальне потепління, адже його  причина в 99% розорювання українських степів. Необхідна термінова заборона на збільшення площі ріллі в Україні. Степ повинен зберігатися передусім. Степ понад усе.

Практично немає жодного контролю з боку держави за цим беззаконням. Жадібним фермерам цього замало, і вони дуже часто заїжджають з плугом у заповідні степові об’єкти. Так, у колишньому Миронівському районі Київської області фермери на початку 2020-х під сою незаконно розорювали частину заказника «Астрагал» і заказника «Тулинецькі Переліски». Влітку 2025 року фермери, з схвалення дирекції заповідника «Михайлівська цілина», розорювали 36 га його охоронної зони-заповідника «Катеринівський».

Поля кукурудзи, соняшнику, ріпаку від краю до краю — це не гордість, а ганьба. Це символ дурості, жадібності та екологічної неосвіченості.

Нічого красивого в них немає. Це зґвалтована степова природа, квадратна і кругла, мовчазна і отруйна. Естетичне сприйняття псевдокраси колгоспних степів було нав’язане ще за радянських часів апологетами соцреалізму в кіно, прозі та живописі типу творців фільму-вигадки «Кубанські козаки». Насправді яке поле кукурудзи може зрівнятися за своєю красою з квітучим ковилом у степовій балці?

Так, поле квітучого соняшника має певну естетичну цінність. Однак ця краса отруєна, мертва, мовчазна. Фермери вбили хімікатами все, що там може літати, бігати, повзати. Там не співають жайворонки, не бігають зайчата, не стрекочуть коники. Інша справа – ковильна степ у балці. Там все рухається, співає, там буяє життя і краса квітів, звуків, запахів.

Більше того, культури соняшнику, кукурудзи, сої гублять, знецінюють, знищують український чорнозем, але це теж нікого зараз не хвилює.

На жаль, міська культура, яка б могла оспівати і захистити дику цілинну степ України, – чужа охороні дикої природи степу. Екологічний погляд городянина вкрай обмежений, вузький і не поширюється далі домашніх собак і кішок, та ще маленького скверу під вікнами. Недарма всі наші намагання залучити активістів міських ініціативних екологічних груп до охорони степових ділянок натикалися на їх байдужість. Їх це не хвилювало. Цілинний степ вони не бачать, не знають, не цінують і не люблять. До речі, недарма перший степовий заповідник на території сучасної України в кінці 19 століття створив не українець, а німець за походженням – Фрідріх Фальц Фейн. 150 років тому німець розумів цінність цілинного степу і цінував його більше, ніж багато сучасних українців зараз.

У сприйнятті українського міського суспільства степи не мають внутрішньої цінності, і тому їх загибель не викликає ніякої занепокоєності, ніякого жалю (на відміну, скажімо, від вирубки лісу). Ідея збереження степів не відображає жодного соціального замовлення, фактично вона суперечить загальній установці на тотальне розорювання землі та збагачення. У сучасного українця степ асоціюється скоріше з колосячим полем зернових, ніж із сріблястою ковилою. Більше того, степова рослинність, як показують наші опитування, часто асоціюється з «бур’яном». Більше того, сучасні міські жителі України найчастіше не знають, що таке ковила і як вона виглядає.

Недарма народжена в київському міському середовищі партія зелених України взяла своїм символом не ковилу, не воронець, не горицвіт або інші дикі квіти української степової природи, а банальний соняшник родом з Америки.

Сучасна українська влада також не переймається питанням збереження останніх ділянок дикої степової природи України. Немає державної програми зі збереження цілинного степу, немає законів, які б комплексно його охороняли (на кшталт Водного, Земельного чи Лісового кодексів).

Міндовкілля України за останні 20 років не провело жодної наради щодо охорони останніх ділянок дикої степової природи. Зате в 2025 р. розробило і затвердило через Кабмін на догоду великому мисливському бізнесу Концепцію розвитку мисливського господарства.

Крім фермерів до знищення останніх ділянок дикої степової природи підключається Держлісагентство України та ДП «Ліси України» – надзвичайно корумпований і незаконно створений нещодавно орган. Під виглядом «одного мільярда дерев Зеленського» вони всіма правдами і неправдами відбирають у місцевих рад степові ділянки під посадку білої акації та червоного дуба. Екологічну шкоду від цієї затії важко переоцінити.

Окрема і сумна історія – українські ЗМІ. Таке відчуття, що українські журналісти взагалі не знають, що таке дикий український степ. І тому публікацій, що розповідають про зимівлю пінгвінів в Антарктиді, на порядок більше, ніж про життя споконвічних мешканців українського степу — дроф, степових журавлів, степових орлів, байбаків.

Я вже не кажу про критичні статті на захист останніх ділянок дикої степової природи. Їх практично не існує.

Здавалося б, тема захисту дивом вцілілих останніх ділянок українського степу повинна бути зрозумілою, актуальною і цікавою для сільських, селищних і міських рад, їх депутатів. Адже вони народилися і живуть біля цих останніх ділянок степу, бачать, як їх знищують. днак це не так. Рівно половина, 50% рад абсолютно байдужі до охорони дикої природи степів. І ця цифра нами статистично доведена. У 2025 р. ми звернулися до 30 місцевих територіальних громад Кіровоградської області (а їх там всього 49) з документами на створення на їх території заповідних об’єктів для охорони степових ділянок. Причому це була так звана «кам’яна степ», тобто абсолютно непридатні для оранки балки і береги річок з величезною кількістю валунів. Половина рад підтримала, половина відмовила. І це ще найкращий результат. В інших областях – Київській, Полтавській, Вінницькій – ставлення місцевих депутатів до охорони цілинного степу ще гірше.

Ми намагалися приїжджати на сесії місцевих рад, щоб пояснити депутатам важливість створення заказників і пам’яток природи для охорони степу. І у відповідь нерідко отримували нерозуміння, дурість і відверте хамство. Замість обговорення створення заповідного об’єкта для охорони цілинного степу депутати задавали питання: навіщо нам це потрібно?, за які гроші ми приїхали до них на сесію? і чому ми досліджували степову балку без їхнього дозволу (?!). Особливою дурістю відрізнялися депутати Градизької та Диканської селищних рад Полтавської області, Чернівецької селищної ради Вінницької області.

Але вершину цинізму продемонстрував голова Гайворонської міської ради Роман Волуйко. Він запросив нас для обговорення створення пам’ятки природи на засідання земельної комісії, де, як виявилося, це питання навіть не стояло на порядку денному. Воно вже давно було вирішене цією радою негативно. А ми приїхали на засідання в Гайворон з Києва, все-таки не найближче місто.

На жаль, простих сільських жителів в абсолютній більшості не хвилює збереження останніх степових ділянок дикої природи. Максимум, на що вони здатні, це написати матюки на адресу фермерів під постом про оранку степів на нашому Фейсбуці.

Організованого громадського опору незаконному розорюванню степових ділянок в Україні не існує. Люди не вірять у справедливість, суди та прокуратуру. А про екоінспекцію на селі взагалі ніхто не чув.

Справедливості заради зазначимо, що, звичайно, є окремі ентузіасти, які намагаються щось зробити. Але їх дуже мало, по 2-3 людини на область. Але у них через відсутність кваліфікації та досвіду захисту дикої природи практично нічого не виходить.

Але коли вони звертаються до нас, ми завжди надаємо всіляку допомогу. Так, місцевий краєзнавець з міста Долинське Кіровоградської області Сергій Володимирович Ткачов довгий час домагався заповідності двох унікальних степових ділянок. Разом нам вдалося отримати згоду на створення там пам’яток природи від Долинської міської ради. Але це скоріше виняток із правила.

Зараз, в результаті російської агресії, Україна практично залишилася без своїх степових заповідників і національних парків. На жаль, степовий заповідник Асканія-Нова та інші наші степові заповідники – Луганський (на Луганщині) і Український степовий (на Донеччині), Карадазький, Казантипський і Опуцький у Криму, національний парк Азово-Сивашський – окуповані.

Таким чином, знищення ділянок дикої степової природи відбувається двома шляхами – завдяки зовнішньому – руками агресора, і внутрішньому – руками своїх же громадян-фермерів, місцевих рад і державних інституцій – Держлісагентство України, ДП «Ліси України».

В результаті Україна взагалі може залишитися без цілинних степів. А значить тоді ми втратимо свої корені і свою батьківщину.